Давним-давно на хуторі Хлейдраргард жив селянин, кликали його Сігурд син Бьерна. Він був розумний і мав чимало інших гідностей. Говорять, начебто у молодості він поїхав на Захід купувати вяленую рибу й там посварився з однією людиною, з якою у нього була укладена угода. Вони ніяк не могли поладити й навіть побилися. Сігурд був упертий і сабоний, він підім'яв супротивника під себе й надавав йому стусанів. Коли той піднявся, він пригрозив, що помститься Сігурду, і виїхав. А Сігурд зі своїми людьми повернувся у Ейя-Фіорд і почав господарювати.
У ті часи по сусідству із Хлейдраргардом на хуторі Крінастадир жила людей по імені Хадль Сабоний. Хадль був ясновидець, а також спілкувався із примарами. Якось восени, уже після того, як Сігурд повернувся з поїздки за у’яленої рибою, Хадль як звичайно сидів увечері у себе у дворі. Раптом він побачив примару у образі дівчини, яка йшла по дорозі. Вона була невеликого росту, у червоній безрукавці, ясно-коричневій спідниці до колін і у шапці з кистю, верхнього одягу на ній не було. Побачивши Хадля, вона прагла згорнути убік, але він перепинив їй шлях і запитав, як її кличуть.
- Сигга, — відповіла дівчина.
- А куди шлях тримаєш? - запитав Хадль.
- У Хлейдраргард.
- Що тобі там потрібно?
- Убити Сігурда сина Бьерна! - крикнула вона й побігла своєю дорогою, і у її слідах ще довго блискали іскри.
У той вечір Сігурд рано ліг спати, його постіль перебувала у вікна. Домочадці Сігурда ще не лягали. Раптом він підхопився й запитує:
- Хто мене кликав?
Йому відповідають, що ніхто його не кликав. Він лягає й знову засинає, потім знову підхоплюється й говорить, що його хтось кликав. Йому відповідають, що усе було тихе. Сігурд лягає, але вже не спить. Раптом люди бачать, що він визирає у вікно.
- Там хтось є! - сказав Сігурд, і усе помітили, що він перемінився у особі.
Потім він підійшов до дверей, відкрив однієї рукою верхню стулку, висунувся й крикнув:
- Якщо хто прагне бачити Сігурда сина Бьерна, отож він! - і махнув вільною рукою убік хлопця по імені Яульмар, який сидів на лаві у дверей і чесав вовну.
У ту ж мить Яульмар упав з лави й забився на підлозі, начебто його хтось душив. Сігурд схопив мотузку й зв'язав хлопця. Коли той небагато поутих, його уклали у постіль. Тіло його розпухнуло й було покрито саднами й синцями. Уночі припадки повторилися. Більше вони вже не залишали Яульмара, і на початку зими він помер. На його роздутому трупі багато бачили чорні сліди від пальців примари.
Примара продовжувала переслідувати Сігурда, його дітей і домочадців. Ясновидці часто бачили цю дівчину, вона любила сидіти у будинку на поперечній балці, її пізнавали по шапці з кистю, яку вона завжди носила. Сігурду доводилося постійно бути напоготові. Примара вбивала не тільки його овець, але й сусідських, і овець цих уважали неїстівними, тому що вони були сині, точно задушені. Говорять, багатого селянина з Неса, який умер від судорог, теж убила ця примара.
Шкоди від примари ставало усе більше, і Сігурд не знав, як позбутися цієї напасті. Але раптом йому повезло: у їхню округу прийшов жебрак по імені Пьетур з Льодовика. Він був знаючий у чаклунстві, однак користувався своїм мистецтвом тільки для добрих справ. Сігурд із Хлейдраргарда славився щедрістю й завжди добре ухвалював людей, він виявив Пьетуру з Льодовика гостинність і попросив його позбавити прихід від примари.
- Воно всім отут завдало великої шкоди, а мені це зрештою може коштувати й життя, — сказав він.
Пьетур пообіцяв Сігурду позбавити людей від цього прокльону. Одного разу вночі він пішов і забрал примара із собою. Він прив'язав його до великого каменю, що піднімається на Гарячому Пасовищі у сусідній окрузі, і з тих пір воно вже не могло шкодити людям. Ночами примара голосна вило, і багато чули його виття. Навіть серед біла дня люди побоювалися проїжджати поблизу того каменю, тому що у них робилося запаморочення й вони збивалися зі шляху.