Говорять, що той, хто закопає у землі срібло, обов'язково стане примарою, щоб забавлятися з ним. Якось раз дві людини, подорожуючи з півдня на північ, розговорилися про це. Один затверджував, що це неправда. Іншої говорив, що Усе-таки небагато вірить у це.
Вони сперечалися, поки той, хто не вірив, не вийняв зі свого гаманця монету у два скабодинга й закопав її у купину на примітному місці, сказавши:
- чи Навряд я повернуся до ось цієї монети.
Іншою відповів, щоб він не зарікався, на цьому вони закінчили бесіду й продовжили свою подорож.
Більше про них не розповідається доти, поки через багато років обоє вони не поселилися недалеко друг від друга. Обоє вони давно зовсім забули про монету.
Тоді той, хто закопав два скабодинга, занедужав, і відразу ж йому згадалася ця монета, і чому гірше йому ставало, тим більше він про неї думав. Коли він відчув, що вмирає, то послав до свого старого товариша й попросив його якнайшвидше відправлятися у шлях і знайти монету, яку він закопав у купині.
Той немов пробудився від сну. Він сказав, що не здивований, якомога швидше зібрався, побрав у дорогу двох коней і не зупинявся, поки не приїхав до тієї купини. Він побачив навколо купини темно-синій дим. Деякі говорять, що йому привиділося людське серце, що б'ється у купині. Він дістав з купини монету, і тоді це усе пропало.
Повернувшись додому, він довідався, що його друг помер. Той умер у той час, коли він підійшов до купини, або трохи раніше.