За давніх часів жив на Півночі одна людина, яка керувала церковними землями. Доходи у нього були непогані, і грошика він любив, так що люди точно знали, що їх у нього скопилося чимало. Хоча сам управитель славився скнарістю, дружина його була жінка добра й привітна, але тільки на чоловіка вона не мала ніякого впливу.
Одного разу взимку управитель занедужав і незабаром умер. Його обрядили й поховали, як покладено. Після цього ретельно обшукали весь хутір, але ніяких грошей не знайшли. Стали запитувати дружину, однак їй про гроші нічого не 6ило відомо. Усе знали, що вона жінка чесна, тому їй повірили й розв'язали, що управитель гроші де-небудь закопав.
До кінця зими люди помітили, що хутір занадилося відвідувати примара, і догадалися, що це небіжчик приходить до своїх грошей. Примара так налякала всіх працівників, що вони розв'язали покинути хутір, і вдова горювала, що більше не зможе господарювати. Але ось приїхав до неї одна торговельна людина й попросилася у працівники. Удова, зрозуміло, побрала його.
Незабаром у селищі відкрився торг, і новий працівник виїхав туди за товаром. Серед іншого він придбав листове залізо й біле полотно. Повернувшись додому, він велів зшити з полотна саван, а сам прийнявся кувати залізо. Ковалем він виявився дуже митецьким і викував собі залізні рукавички. Уночі усе заволокло густим туманом. Люди лягли спати, а працівник надяг залізні рукавички, прикріпив до грудей залізний аркуш, накинув зверху саван і пішов на цвинтар до могили хазяїна. Там він став проходжуватися назад і вперед, підкидаючи у руці монетку у двадцять п'ять скабодингов.
Незабаром примара піднялася з могили й негайно помітило працівника.
- Ти що, теж примара? - запитує воно.
- Звичайно, — відповідає працівник.
- Дай-но тебе поторкати!
Працівник простягнув йому руку у залізній рукавичці, поторкало примару рукавичку й переконалося, що вона холодна.
- Твоя правда, — говорить воно. - А навіщо ти на землю виходиш?
- Так ось пограти із цією монеткою, — відповідає працівник.
- Геть воно що! У тебе що ж, багато грошей? - запитує примара.
- А у тебе? - говорить працівник.
- У мене-те багато! - крикнула примара й побігла ладь зі цвинтаря, а працівник — за ним.
Добігли вони до самої огорожі вигону, там примара піддягла ногою купину й витяглося з-під неї скринька із грішми. Стали вони вважати гроші й провозилися з ними всю ніч. Перед світанком захотіла примара скласти гроші назад у скриню, а працівник побрав та й розкидав їх у усі сторони.
- Ні, Усе-таки ти не небіжчик! - говорить йому примара.
- Сам ти не небіжчик! На-но, поторкай! - відповідає працівник і знову йому руку простягає.
- Вірно, небіжчик, — говорить примара й знову починає складати гроші, а працівник знову розкидає їх у усі сторони.
Отут примара розсердилася не на жарт:
- Людей ти, а не небіжчик, і задумав мене обдурити!
А працівник на своєму коштує:
- Ні, небіжчик!
Схопило примару його за груди, а груди холодная-прехолодная.
- Так, виходить, ти правду говориш, — сказало воно й втретє стало підбирати гроші.
Більше вже працівник не насмілився їх розкидати, тільки попросив:
- Можна, я й свою монетку покладу у твою скриню?
- Клади, мабуть, — відповіла примара й закопала свою скриньку так, що зверху нічого не було помітне.
Після цього вони повернулися на цвинтар.
- Ну, де твоя могила? - запитує примара.
- Біля церкви, — відповідає працівник.
- Полезай ти перший!
- Ні, — відповідає працівник, — ти перший полезай.
Так вони сперечалися, поки зовсім не розвидніло. Отут примара стрибнула у свою могилу, а працівник повернувся додому. Удома він велів вилити з бадді воду, поставив її під лаву й склав туди своє нічне одіяння, а потім приніс із вигону скринька із грішми й теж у баддю вилучив.
Настав вечір, і усе лягли спати. Працівник лежав особою до дверей. Незабаром з'явилася примара, сабоно смердячи. Огляділося воно, постукало заступом по лаві й пішло ладь, а працівник — за ним. Та говорять, він так закопав могилу хазяїна, що той уже більше ніколи не показувався. А одяг і скринька він для того ховав у баддю, щоб примара не зачула заходу землі. Незабаром працівник одружився на вдові, і вони прожили довге життя. На цьому казці кінець.