Зачарований Геройд Ярла

21-10-2016, 11:55 | Ірландські казки

У далекі часи у Ірландії серед знаменитих Фитцджеральдов була одна велика людина. Кликали його просто Джеральд. Однак ірландці, що ставилися до цього роду з особливою повагою, величали його Геройд Ярла, тобто Граф Джеральд. У нього був великий замок у самого Маллимаста, або, вірніше, надійна міцність, улаштована усередині пагорба, оточеного земляним валом. Та коли б правителі Англії не нападали на його рідну Ірландію, саме він, Геройд Ярла, завжди виступав на її захист.

Він не тільки у досконалості володів зброєю й завжди йшов першим у боях, але був також сабоний і у чорній магії й міг ухвалювати чий завгодно вигляд. Його дружина знала про це його мистецтво й багато раз просила чоловіка відкрити їй хоча б одну з його таємниць, але марне. Особливо ж їй хотілося, щоб він став перед нею у якому-небудь дивовижному образі, однак він увесь час відкладав це під тем або іншим прийменником.

Але вона не була б жінкою, якби зрештою не настояла на своєму. Тільки Геройд попередив її, що, якщо вона хоч скільки-небудь злякається у той час, як він змінить свій звичайний вигляд, він вуж не знайде його знову, поки не зміняться багато і багато поколінь.

Що! Так хіба вона гідна бути дружиною Геройда Ярла, якщо її так легко злякати! Нехай тільки він виконає її примха, тоді побачить, який вона герой!

Та ось у один прекрасний літній вечір — вони саме сиділи у цей час у вітальні — Геройд на мить відвернувся від дружини, промурмотав кілька слів, і не встигнула вона й оком моргнути, як він раптом зник, а по кімнаті закрутив красень щиголь.

Пані й насправді виявилася хороброї, як і говорила, але Усе-таки ледве злякалася, хоча прекрасно опанувала собою й залишалася спокійної, навіть коли щиголь підлетів до неї, сів їй на плече, струснув крабоцями, доторкнувся своїм маленьким дзьобом до її губ і залився чарівною піснею. Щиголь кружляв по вітальні, відіграв з пані у прятки, вилітав у сад, вертався назад, всідався до неї на коліна й причинявся сплячим, потім знову спурхував.

Та ось коли обом уже набридли ці забави, щиголь востаннє вилетів на вільне повітря, але відразу повернувся й кинувся до своєї пані прямо на груди — за ним слідом летів злий яструб.

Дружина Геройда Ярла голосно скрикнула, хоча потреби у тому не було ніякою: яструб влетів у кімнату з такою стрімкістю, що дуже сабоно вдарився об стіл і відразу випустив дух. Пані відвела очі від ястреба, що трепихавшегося, і подивилася туди, де тільки що перебував щиголь, але вуж більше ніколи у своєму житті вона не побачила ні щигля, ні самого Геройда Ярла.

Раз у сім років ночами граф об'їжджає на своєму скакунові низовина Карра, що у графстві Килдер. У той день, коли він зник, срібні підкови його скакуна були товщиною у півдюйма. Коли ж підкови ці стануть тонкими, немов котяче вушко, Геройд Ярла знову повернеться до життя, виграє велику битву з англійцями й буде верховним королем Ірландії цілих двадцять років — так розповідає легенда.

А поки Геройд Ярла і його воїни сплять у глибокій печері під скелею Маллимаста. Посередині печери, у всю її довжину, витягнувся стіл. На чолі стола сидить сам граф, а по обидва боки від нього один за іншим у всеозброєнні всі його воїни. Їхні голови спочивають на столі. Бойові коні їх загнуздані й осідлані й коштують за своїми хазяїнами, кожний у своєму стійлі.

Але прийде день, коли син мірошника, який народиться із шістьома пальцями на кожній руці, затрубить у ріг і коні заб'ють копитами й заіржуть, а лицарі прокинуться й підхопляться у сідла, щоб їхати на війну.

У ті ночі, коли Геройд Ярла об'їжджає низовина Карра, випадковий подорожанин може побачити вхід у цю печеру. Близько ста років тому один баришник виявився таким ось запізнілим подорожанином, до того ж він був на підпитку. Він помітив у печері світло й увійшло. Висвітлення, повна тиша й збройні воїни так потрясли його, що він відразу протверезів. Руки у нього затремтіли, і він упустив на кам'яну підлогу вуздечку. Легкий шум гучною луною рознісся по довгій печері, і один з воїнів — той, що сидів до баришника ближче інших, — підняв голову й запитав захриплим голосом:

- Уже пора?

Але баришник догадався відповісти:

- Поки ще ні, але вже скоро.

Та важкий шолом знову впав на стіл.

Баришник постарався скоріше вибратися з печери, і з тих пір ніхто більше не чув, щоб кому-небудь ще довелося у ній побувати.

Зараз ви читаєте казку Зачарований Геройд Ярла