Сура Менгтала

У стародавності служив на острові Ява один старий воїн по імені Сура Менггала. Ім'я це гарне - воно значить "Славний хоробрий". Але хоч і був він Славним хоробрим, ні у чому йому не везло й жилося йому завжди бідно й скудно. Наследний принц знав про цей і часто дарував йому різні подарунки, але легше воїнові не ставало. Одного разу принц покликав до себе Суру й запитав: - Хей, Сура, як ти зараз живеш? - Добре живу, принц, - відповів Сура, щоб того не засмучувати. Принц знову став думати, як би допомогти бідоласі, щоб той ні у чому не бідував. Та розв'язав зробити йому ще подарунок, а щоб Сура зрадів ще більше, розв'язав нічого йому не розповідати заздалегідь. - Сура, - сказав принц, - віднеси цей лист у Воногари до правителя округу, і ось тобі небагато грошей на випадок, якщо по дорозі захочеш поїсти. Сура Менггала обіцяв виконати наказ, але у душі затаїв образу. "Послати старого у таку далечінь і дати так мало грошей на дорогу! Ех, гірка моя доля!"- подумав він. Зітхнув Сура й відправився у шлях. На перехресті доріг зустрів йому приятель по імені Рекса Карья. - Куди йдеш, Сура? - Не запитуй, брат! Така жару, а принц послав мене віднести лист у Воногири! - Так про що ж отут горювати? Нагодують тебе там різною смачною їжею й напоять солодким кава, чого вуж краще? А скільки грошей дав тобі принц на витрати? - Усього один ринггит, але ж мені, може, прийде заночувати у дорозі. - Ну, мені б і ринггита було багато. - Ось і добре - ти підеш у Воногири, а гроші ми розділимо нарівно!-зрадів Сура. - Згодний, - сказав Рекса. Вони поділили гроші, і Сура Мештала вернувся додому, тільки зайшов по дорозі у кав'ярню й напився кава. Рекса ж, задоволений, відправився у Воногири. Прийшов він у Воногири, направився прямо у будинок правителя й передав йому лист. Правитель прочитав лист, посміхнувся й говорить: - Ти знаєш, що написане у цьому листі? - Ні, пан, - відповідає Рекса Карья. - Що ж, тем краще. Залишайся-но жити тут, у мене, Рекса залишився, і хазяїн будинку з ним обходився оченьхорошо; щодня йому подавали всі нові смачні блюда й солодкий кава, а Рекса дуже любив солодке. Одного разу він побачив, що у будинок правителя збирається безліч гостей, і почув, що правитель видає дочку заміж. Тільки отут Рекса догадався, що у листі принц просив правителя женити подавця листа на своїй дочці. Звичайно, принц задумав це, щоб допомогти Суре Менггале, але задумаєш одне, а виходить зовсім інше. Рекса ж радів. Та й хто не обрадується випадку стати зятем правителя, та ще якщо дочка його така гарна? Та ось якось Сура Менггала почув, що з Воногири приїхали двоє молодих. Розпитав Сура людний і довідався, що молодий - його друг Рекса Карья. Сура поспішив до нього й запитує: - Які новини? - Гарні, брат, - відповів той з посмішкою й розповів, як правитель побрав його у зяті. "Я вмер!"-подумав Сура. У цей час вийшла гарна молода жінка й подала їм частування. - Брат, хто ця жінка?-запитав Сура Рексу Карью. - Це моя дружина, дочка шановного правителя Воноги-Ри, - відповів Рекса. "Я двічі вмер!"-подумав Сура Менггала й сказав: - Виходить, така у тебе доля. Дуже радий твоєму щастю. Подаруй мені, будь ласка, хоч десять рупій, ти адже знаєш, яке мені доводиться. - Радий би, але стільки у мене немає. Ось є одна рупія - бери! - Що поробиш, не везе, нічого у мене у руках не затримується. Ну, усього гарного, брат. Бажаю тобі щастя з молодою дружиною.- Та, зітхнувши, Сура відправився до себе додому. Принц знав уже, що Сура Менггала його обдурив, і не він, а Рекса відніс лист правителеві Воногири. Однак принц не розсердився - навпаки, став ще більше співчувати злощасному Суре. " Так, Суре не везе, але невже йому так ніколи й не довідатися радості? Спробую-но я ще раз!"-подумав принц і наказав покликати до нього Суру. Блідий, тремтячи від страху, став Сура перед ним. Він думав, що принц гнівається на нього через лист, але помилився: той зустрів його привітно, дав йому великий кавун і сказав: - Сура, побери собі цей кавун. Мені надіслали їх трохи, і вони дуже гарні на смак. - Спасибі, принц. Сура Менггала з радістю прийняв подарунок і пішов додому. "А я-те боявся, що він на мене сердить, - міркував Сура дорогою. - Ось уже не очікував, що одержу від нього кавун, та ще, видне, такий солодкий". Шлях його лежав повз крамницю. " Так, ледве не забув - у мене скінчився тютюн. Продам-но я краще цей кавун і на виручені гроші куплю ще цукру й кава", - подумав Сура, але так у крамницю й не зайшов. По дорозі до будинку він зустрів знайому бабу. - Звідки йдеш, синок? - запитала вона. - Зі служби, матінка, - відповідав Сура.-Прагнеш купити цей кавун? Він дуже солодкий. - Де ти його дістав? - Принц подарував. - А яка ціна йому? - Скільки даси. - П'ятнадцять монет - згодний? - За такий великий кавун п'ятнадцять монет? Так за нього й двадцяти мало! - А він спілий? - Звичайно! Хіба принцові пошлють неспілий кавун? - А розрізати можна? - Ні, матінка, ти вуж повір мені на слово! - Сура затурбувався - раптом кавун виявиться неспілим, тоді за нього двадцяти монет не виручити. Баба повірила Суре на слово й заплатила скільки він запросив. Пішов Сура у крамницю, купив кава, цукру й тютюну й, задоволений, повернувся додому. На інший день, коли бабі захотілося пити, вона згадала, що у неї є кавун. Розрізала вона його - і завмерла від здивування: усередині кавуна виявилася не червона м'якоть, а чудові коштовності вартістю у тисячі рупій! Миттю навколо рознеслася звістка про те, як розбагатіла стара вдова, купивши кавун у Сури Менггали. Почув цю новину, Сура так і сів. - Три рази я вмер! - горестно закричав він і почав бити себе по голові. - Перший раз - коли довідався, що Рекса замість мене став зятем правителя Воногири, другий раз - коли побачив прекрасну дочку правителя, і третій раз - тепер. ПРО, горі мені! Поки Сура оплакував свою гірку долю, прийшов посланий принца з листом. Цей лист Сура повинен був віднести воєначальникові. "Ну, уже цього випадку я не упущу, - думав по дорозі Сура.-Ось він, подарунок принца, який принесе мені удачу! Він напевно більше колишніх. Може, мене підвищать у званні або побільшають платню, і я стану найменше міністром. Або... може, сам воєначальник побере мене у зяті? Говорять, його старша дочка теж не-дурна, хоч і не так гарна, як дочка правителя". Приніс він лист воєначальникові, і той прочитав уголос: - "Подавець цього листа двічі порушив наказ. Посади його на два місяці у у'язницю". Почув це Сура, голова у нього закружилася, ноги підкосилися, і він, важко зітхнувши, сіл на землю. - Ось тепер уже й справді я вмер. Умер чотири рази! ПРО, доля...