Колись жила неподалік від ставка чапля. Щодня вона ловила рибу, яка водилася там у безлічі. Та ось одного разу чапля подумала: " Наловлю-но я відразу багато риби, наїмся тоді до відвалу".
Незабаром після цього чапля набрела на велике озеро. "Тепер я знаю, що мені робити", - подумала вона й відразу полетіла до свого ставку.
- Хей, чапля, звідки ти зараз?-запитують її риби.
- У мене для вас дуже важлива новина, - відповіла чапля.
Рибам не терпілося скоріше почути, що розповість чапля. Вони зібралися навколо, і чапля початку:
- Я літала далеко на південь. Там я побачила дуже велике озеро із чистою водою. Але не це важливо - є інша новина, куди важливіше.
- Яка?-разом запитали риби.
- А ось яка. Вертаюся я сюди й бачу - кілька людей про щось розмовляють. Чую - один говорить: "Завтра ми закриємо протока. У цьому ставку багато риби. Не забудьте принести цебра". Я злякалася, адже ставок, про який вони говорили, - це наш ставок. Та це значить, що всі ми загинемо: якщо вмрете ви, умру і я.
Та отут чапля зробила вигляд, начебто плаче. Риби прийшли у жах: що придумати, як урятуватися від смертельної небезпеки? Потрібно було скоріше покинути
Цей ставок і пошукати собі нове житло.
Старійшини риб зібралися посередині ставка й стали радитися.
- Що ж нам робити?- запитала одна риба.
- А не чи зможе чапля нам допомогти? - запитала інша.
Вони відразу підплили до чаплі, що стояла на березі, исказали:
- Чапля, якщо усе, що ти говорила, щоправда, то ми всі повинні вмерти.
Не чи порадиш ти, як нам урятуватися? Ми отут думали-думали, як позбутися цієї напасті, але так нічого й не придумали. Не забудь тільки, що ми, риби, не можемо, як ти, перелітати з одного місця на інше. Ми дуже просимо тебе допомогти нам.
Риби повисовивали з води голови й з надією дивилися на чаплю, очікуючи від неї допомоги. Чапля вмить зрозуміла, що їй удалося їх обдурити. "Дурні риби, до чого ж легко вас провести! - подумала вона й проковтнула слину.- Ну, тепер
Я вами наїмся досита". Та вона заговорила м'яким, ласкавим голосом:
- Ах, друзі мої, не тільки вам, але й мені лихо загрожує, так що одна у нас доля. А тем, кого зв'язала доля, краще рятуватися від лиха разом. Чи не так, друзі мої?
Усе риби з нею погодилися.
- По-моєму, ось кращий шлях до порятунку, - продовжувала чапля.- Помніть, я говорила вам, що далеко звідси є величезне озеро. Там, я думаю, ви усе зможете жити спокійно. До того ж місця там більше, і вам буде привольнее, чому тут. Ну як, готові ви, друзі, туди відправитися?
- Звичайно готові, - відповіли риби, - але як ми доберемося до цього озера? Ми адже можемо тільки плавати у воді, а по суші ходити не можемо. Але ти, звичайно, знаєш краще. Навчи нас, будь ласка, як нам туди перебратися. Чапля зробила вигляд, що глибоко задумалася.
- Друзі мої риби, справа це, звичайно, дуже важке, але я знаю один простий спосіб.
- Який? Скажи нам!-хором стали просити її риби, ще ближче підпливаючи до чаплі.
А чапля, бачачи перед собою жирних риб, тільки-но втримувалася, щоб на них не накинутися, але Усе-таки пересилила себе й вкрадливим голосом сказала:
- Ось який спосіб, друзі: якщо ви не боїтеся, я можу перенести вас у це озеро, але, звичайно, не всіх відразу, а по черзі. Наприклад, по п'ять або по чотири за раз. Однак отут потрібна сміливість - якщо боїтеся, то краще не треба!
Обрадувані риби погодилися, і чапля прийнялася за справу.
Але куди ж вона носила риб? Не до озера, яке повинне було стати їхнім новим будинком, а до великого дерева. Там
Вона спускалася, сідала на гілку й з насолодою їх з'їдала. Риб'ячі кістки падали вниз, і помалу під деревом утворювалася ціла купа костей. Усі нові й нові риби попадали у пастку. Адже ті, що ще чекали своєї черги у ставку, не знали про те, як були обмануті їхні товариші. Так чапля всіх риб і з'їла. Залишився один тільки краб. "Якщо люди почнуть шукати у ставку рибу, мені загрожує неминуча загибель", - подумав він і попросив чаплю, щоб вона і його перенесла у озеро. Чапля підхопила краба й полетіла. Але краб був насторожі й невідривно стежив за чаплею. Він знав, яке зле у чаплі серце -підступництво її було відоме всім.
Незабаром вони прилетіли до великого дерева, під яким лежали риб'ячі кості.
Краб побачив купу білих костей і зрозумів, що чапля обдурила риб, що жили у ставку. Він дуже розсердився й розв'язав помститися віроломній чаплі.
Та ось, коли чапля цього зовсім не чекала, краб раптом стис їй шию клішень. Чапля злякалася й стала просити, щоб краб розтиснув клішню, але той усе сабоніше стискав їй шию й присуджував:
- Так завжди буває з тими, хто обманює друзів.
Прагла чапля закричати, але не могла - її горло начебто замкнули на замок. Не витримавши болю, вона впала на землю й випустила дух.