Одного разу йшов по дорозі кіт і дурив усіх, хто попадався йому на очі. Зустріли котові дві мавпочки.
У цей час мавпочки побачили осине гніздо на гілці великого дерева. Вони запитали кота:
- Слухай, кіт, що це за штука висить на дереві? Кіт ним відповів:
- Про - Про, це гонг мого дідуся.
- А голосно він звучить? - запитали мавпочки.
- Звичайно! - сказав кіт. - Якщо по ньому вдарити, уся країна почує його звук.
- Можна нам спробувати?
- Про - Про, ні, не можна, а то мій дідусь розсердиться, відповів кіт.
- Але ж його тут ні, - переконували кота мавпочки.
- Правабоно, дідуся немає. Але він доручив мені опікувати гонг, щоб до нього ніхто не доторкався.
- Ну дозволь нам ударити по ньому хоч раз. Нам так хочеться послухати, як він звучить.
- Ні, ні, не можна, а то всполошится вся країна!
Але мавпочкам дуже хотілося вдарити у гонг. Та вони знову стали просити кота:
- Ми тільки один раз ударимо, дозволь нам!
- Ну, раз вуж ви так наполягаєте, - погодився кіт, - добре, ударте. Але спочатку я піду звідси, а то дідусь на мене розгнівається. Якщо він довідається, що я був тут і не заборонив вам доторкатися до гонга, мене потрапить за це.
- Добре, - обрадувалися мавпочки, - тікай скоріше, а ми вдаримо по цьому гонгові.
- Агов-Агов-Агов! - крикнув, тікаючи, кіт. - Почекайте, поки я не піду. Коли мене вуж зовсім не буде видне, можете вдарити.
- Біжи швидше!
- Почекайте ще! Не квапитеся! - кричав кіт. - Мене ще видне...
- Швидше! - кричали йому вслід мавпочки.
Коли кіт зник, мавпочки знайшли ціпок і вдарили нею по осиному гнізду, яке висіло на гілці дерева.
Розлючені оси й насправді загуділи, як великий гонг. Гніздо,
Заповнене осами, упало на землю. Мавпочки від подиву навіть роти роззявили.
Але ось цілий рій ос піднявся у повітря...
Та... що це? Оси прийнялися люто жалити мавпочок у голів, у вуха, у спини, у шиї... Не пам'ятаючи себе від болю, мавпочки кинулися бігти, але оси не відставали.
Побачивши ставок, мавпочки пірнули у нього з ходу. Їм довелося довго сидіти під водою, поки оси не полетіли.
Як тільки затихло вдалині гудіння осиного рою, мавпочки зринули з води.
Бачать, сидить на березі кіт, той самий, що одурачил їх. А кіт, чекаючи мавпочок, притулився до стовбура маленького кустика, на якому ріс червоний перець: стручки перцю вже дозріли. Підійшли до кота мавпочки й запитують його:
- Слухай, кіт, що ти тут робиш?
- Тепер я сторожу сад мого дідуся, щоб ніхто не рвав фрукти.
- Що? Фрукти? А нам можна їх спробувати?
- Можна, тільки я спочатку піду. Якщо мій дідусь довідається, що я дозволив вам це зробити, він розгнівається на мене.
Почекали мавпочки, поки кіт зник, потім нарвали багато стручкового червоного перцю, набили ними собі повні роти й стали жувати...
Та раптом... немов пожежа почалася у них у роті! На очах у мавпочок виступили сльози, губи розпухнули від червоного перцю!.. А кіт був уже далеко.