Жив у прадавні часи у землі Аче юнак по імені Мисикин. Одного разу пішов він у ліс за дровами й побачив на одному дереві безліч пташиних гнізд. Придивився він гарненько, бачить - це гнізда довгохвостих папуг. "Га, вони мені придадуться, - подумав Мисикин.- Якщо я піймаю всіх цих птахів, те напевно зможу продати їх за гарну ціну й на виручені гроші куплю одяг і бетель для матері".
На наступний же день Мисикин побрав клей і знову відправився у ліс. Видрав на те дерево, у кожне гніздо налив небагато клею й, задоволений, повернувся додому. "Завтра ж усі ці птахи будуть у мене у руках", - подумав Мисикин.
А довгохвості папуги у цей час були далеко, шукали собі їжу. Увечері вони повернулися у свої гнізда, розташувалися на нічліг і тільки отут
Помітили, що всі навколо вимазане якимось клеєм.
- Хей, друзі мої, - всполошился один, - вам не здається, що ви прилипли до гнізда?
- Так, правда, я почуваю, що не можу більше рухатися, - відповідав іншій.
- Те ж саме й із мною, - сказав третій.
- Друзі мої, не інакше як людина була тут сьогодні!- викликнув раджа довгохвостих папуг.- Він налив нам у гнізда клей, щоб ми не могли відірватися від гнізд і йому було легше нас піймати. Але не тривожтеся - я знаю, що нам робити. Слухайте: нехай людина приходить завтра ранком, а ми усе прикинемося мертвими. Будемо лежати нерухомо, і він подумає, що ми насправді вмерли, і стане скидати по одному на землю. Кожний з нас повинен буде вважати, скільки птахів уже лежить на землі, і коли буде дев'яносто дев'ять, ми усе разом повинні злетіти. Зрозуміли?
- Зрозуміли!- у один голос відповіли довгохвості папуги.
Та правда, на інший день Мисикин прийшов до дерева, де жили птаха. Серце його так билося, начебто птаха вже тріпотіли у нього у руках. Піднявся він на дерево - і що ж? Усі папуги, перемазані клеєм, лежать мертві й не ворушаться! Дуже засмутився Мисикин і зі злістю став шпурляти птахів на землю. Гніздо раджі довгохвостих папуг було на самій верхівці. Коли Мисикин нарешті добрався уводити, увести до ладу нього, ніж раптом вислизнув з егорук і впав униз. Папуги розв'язали, що це їх раджа скинутий на землю, і разом піднялися у повітря. Але отут - про жах! - бачать вони, що раджа усе ще у гнізді! Як тепер бути? Адже зробленого не відвертаєш. А Мисикин, побачивши, що птаха, яких він уважав мертвими, разом злетіли нагору, зрозумів, що довгохвості папуги обдурили його, і дуже розлютився.
- Ну, бережіться, іншим разом вам мене не провести, - пробормотів він і оглянувся по сторонах. - Ага, ось ще одні! Ну, тобі-те вуж від мене не піти. Знову повеселівши, перебрався Мисикин ближче до останнього гнізда. "Який гарний папуга! Може, він раджа цих птахів", -подумав Мисикин і говорить папузі:
- Тобі від мене не урятуватися - я віднесу тебе додому й віддам матері, щоб вона тебе засмажила.
Перелякався раджа: ось адже злощасна доля - умерти у руках людини! Забився він у гнізді, але клей не давав йому відірватися.
- Горі мені! - зітхнув раджа довгохвостих папуг і здався Мисикину. Мисикин поніс птаха додому, а по дорозі раджа довгохвостих папуг говорить Мисикину слабким голосом:
- Пан, не вбивай мене, а залиши у твоєму будинку - тоді ти розбагатієш і заживеш щасливо.
- чи Правду ти говориш?-не повірив Мисикин.
- Навіщо ж мені обманювати пана? Послухався Мисикин і, повернувшись додому, посадилптицу у гарну клітку, пофарбовану у зелений і жовтий кольори. Відразу всі довгохвості папуги - піддані раджі - злетілися до будинку Мисикина й сіли на ковзан даху.
Раджа довгохвостих папуг був дуже гарний, і поголоска про нього скоро рознеслася по всій державі. Тисячі людей приходили у будинок Мисикина, щоб подивитися на прекрасний птаха. Голос у папуги був співучий і м'який, і всі, кому хоч раз доводило його почути, уже не могли його забути. Люди приносили у будинок Мисикина смачну їжу, гроші, дорогі одяги. Звичайно, не усе це призначало раджі довгохвостих папуг - більша частина діставалася його хазяїнові. Так за короткий час Мисикин розбагатів. Тим часом про гарного довгохвостого папугу почув раджа тієї
Країни й наказав своєму слузі привести до нього Мисикина разом із птахом. Посланий з'явився до Мисикину, і той, одягшись у свої кращі одяги, відправився у палац. Птаха він ніс у гарній клітці. Як тільки він став перед раджів, той захотів послухати, як птах співає. Довгохвостий папуга запік, і його ніжний голос те завмирав, як лісовий вітерець, то дзенькав, як сопілка. Раджа й усі його наближені зазнавали несказанної насолоди. Ніколи ще не доводило їм чути такого співу. Та коли папуга замовк, раджа попросив Мисикина продати йому птаха. Мисикин спочатку не знав, як йому зробити, але довгохвостий папуга сказав йому:
- Продай мене раджі, пан, збитку ти не понесеш, навпаки, твоє багатство збільшиться ще більше.
Мисикин послухався птаха й продав її раджі за тисячу рупій. Із цими більшими грішми й подарунками від раджі Мисикин вернувся у своє село. Ще краще зажив він, ще більше додалося у нього добра. А довгохвостий папуга тепер поселився у палаці. Клітка його була із чистого золота, смачної їжі вдосталь, - чого ще бажати для повного щастя? Але папузі не терпілося повернутися до своїх підданих, і він увесь час думав, як би йому вирватися із клітки. Та ось одного разу він розв'язав пуститися на колишню хитрість - прикинувся мертвим, упав і вимір без руху. Дуже засмутився раджа, коли побачив, що птах його вмер. З його очей струмком потекли сльози.
- ПРО, горі мені, не чути мені більше твого солодкого співу!-горестно голосив раджа.
Боляче було йому втратити улюбленого друга, але сльозами горю не допоможеш, і раджа наказав поховати мертвий птаха з великими почестями. Один з його слуг відніс папуги на галявину, де росло багато квітів, - там його й повинні були поховати. Але ледь поклав слуга птаха на землю й прийнявся рити могилу, як папуга миттю злетів у небеса. Радості його не було межі: тепер він знову на волі! Та він відправився шукати своїх підданих - інших довгохвостих папуг. Так хитрий папуга повернув собі волю.