Понг Булу Впала і його злі брати

25-10-2016, 17:25 | Індонезійські казки

У селі Папансура, близько міста Дурниці, жив колись старий селянин із дружиною. У них було семеро дітей: три сини й чотири дочки. Трапилося так, що старикова дружина понесла. Уже на п'ятий день вона відчула, що дитина ворушиться у неї у животі, вертиться, немов прагне вийти на світло. Відразу почалися у неї й сутички. Дитина ж - ось адже чудо! - пішов не вниз, а нагору. Він піднявся до грудей матері, потім рушив ще вище, забрався у руку й проліз до зап'ястя й, нарешті, вийшов із правої долоні жінки. Спершу здалася його голова, потім дитина заплакала й став кликати батька. Мати відразу посадила його за спину й прийнялася колисати. Сидячи у неї за плечем, дитина сказала батькам:

- Ходите за мною гарненько, не забувайте про мене! Не вбивати, не мучити людей прийшов я на землю. Я приніс із собою життя, а не смерть; я зроблю всіх на світі щасливими.

Сказав він це й замовчав.

Коли йому здійснилося три дні, він попросив їсти, на дев'ятий день він уже сидів, а на дванадцятий сам навчився ходити, і усе це час він не говорив - мовчав, та й годі. Що не говорили йому мати, батько, брати й сестри, він мовчав. Піде із братами відіграти на савах, на ладанг або у чисте поле - теж мовчить. Усе дивувалися такій дивній дитині. Ім'я йому дали - Садодонг. З тих пір як він народився, батьки його стали багатіти: рисове поле давало небувалий урожай, худобу приносив такий приплід, що всі тільки діву давалися. Словом, життя їх ставало усе краще й краще. Батьки зрозуміли, що щастя приніс їм меншою син, і дуже полюбили його - більше інших дітей.

Одного разу Садодонг разом із братами пас буйволів. Ось присів він відпочити під кущем, а повз саме йшов старий пастух. Він дуже здивувався тому, що однорічний хлопчисько вже ходить пасти буйволів, та й на вид такий тямущий. Коли ж він побачив у нього на правій долоні пучок волосся, то зовсім здивувався, назвав його Понг Булу Впала - "Волосата долоня" і сказав йому:

- Прийде час, ти станеш більшою людиною, щасливим і багатим, зробиш людям багато добра, і усе будуть тебе почитати. Батькам і іншим людям ти принесеш щастя, а старших братів залишиш далеко за. Понг Булу Впала мовчачи слухав старого, слухали його й брати. Позаздрили вони меншому братові: жарт сказати, він залишить їх за, та ще стане мазунчиком у батька з матір'ю. Заздрість їх усе збільшувалася, і нарешті вони розв'язали вапна Понг Булу Впала.

Прийшов час вертатися додому. Дорога була вузька, а буйволів у них -

Не порахувати. Брати веліли Понг Булу Впала сісти посередині дороги, де проходили буйволи. Понг Булу Впала зрозумів, що брати розв'язали погубити його, але Усе-таки послухався. Тільки хлопчик сіл на дорозі, брати погнали буйволів саме до того місця, де ок сидів. Понг Булу Впала вилучив голову й закрив особу руками. Тварини швидко бігли по дорозі, тіснячись і штовхаючи один одного, але жоден буйвіл навіть не торкнувся Понг Булу Впала. Він залишився цілий і непошкоджений. Пробіг останній буйвіл - Понг Булу Впала встав. Брати здивувалися, як це його не розтоптали буйволи, досада їх побрала. А Понг Булу Впала не гнівався на них; він і слова не сказав. Брати прикинулися, що жалують про те, що трапилося,, плачуть, але у душі затаїли злість. На інший день вони веліли Понг Булу Впала відвести буйволів у загін, а самі пішли слідом. Прийшли вони, отут один брат і штовхнув Понг Булу Впала у загін, у самий бруд. Той упав ниць, та й загруз у рідкому бруді - там було глибоке, з полсажени, -• а брати пішли додому. Вони думали, що Понг Булу Впала обов'язково захлинеться. Якщо його потім і знайдуть, усю провину можна звалити на буйволів.

Удома батько з матір'ю запитали їх, де Понг Булу Впала. Брати відповідали:

- Він у лісі відіграв, а потім зник, зник незрозуміло куди.

Як їхній батько не розпитував - повторюють своє, та й годі. Батько дуже любив молодшого сина й пішов його шукати; шукав три дні й три ночі, обливався гіркими сльозами.

Тим часом буйволи знову не торкнули Понг Булу Впала. Голову він висунув із бруду - так і просидів увесь час. Нарешті приходить батько до загону. Побачив він, що син сидить голодний, увесь у бруді й гної, заплакав і став запитувати, як це той у бруд упав.

- Брати прагли погубити мене, а за що, не знаю, - відповідав йому Понг

Булу Впала. - Довго ще будуть вони намагатися зжити мене зі світла, але нічого у них не вийде - адже мене береже Пуанг Матуа. Інше у мене судилося.

Батько праг покарати синів, але молодший син йому не велів: цим справі не допоможеш.

Здивувалися брати, коли побачили, що Понг Булу Впала вернувся живим, і знову стали думати, як від нього позбутися.

Ось одного разу пішли всі брати знову пасти буйволів. Піднімаються вони на крутий пагорб, дивляться, а внизу розлилася ріка Чурио. Здалося старшим братам, що отут їм удасться погубити молодшого. Підняли вони втрьох Понг Булу Впала й кинули його вниз у ріку. Він упав у воду, плин підхопило його й понесло. Брати подумали, що він втопив, і обрадувалися.

А насправді ріка винесла Понг Булу Впала на пологий берег, він знесилився, приліг на траву й заснув.

Приходять брати додому, батько їх запитує, де Понг Булу Впала. Брати намагаються вивернутися, один говорить: "Ми його залишили там-те", іншої божиться: "Понг Булу Впала пішов з пастухом". Не повірив батько, велів йому показати, де вони залишили брата. Сини показали місце, тільки не сьогодення, а інше. Батько їм і отут не повірив, пішов сам на пошуки. Три дні й три ночі бродив, сина розшукував і тільки потім прийшов туди, де спав Понг Булу Впала.

- Я тут, батько, - сказав Понг Булу Впала.

Батько почув голос сина, підбіг до нього, обійняв і став цілувати: він адже його майже поховав.

- Як же ти сюди потрапив? - запитав батько.

- Брати прагли утопити мене й кинули у порожню воду. Не добитися їм свого; не судилося мені загинути від їхньої руки. Тільки злом за зло я їм платити не стану.

Ось прийшли вони з батьком додому. Батько праг провчити старших синів, але Понг Булу Впала з матір'ю йому не дали.

- Не карай братів, панотець, - сказав Понг Булу Впала, - однаково вони колишнього не кинуть. Поки не пройде їхню заздрість, не буде мені від них життя.

Пройшов тиждень, інша, попросив Понг Булу Впала батька з матір'ю відпустити його на чужу сторону: будинку він старшим братам як більмо на оці, вони тільки й роблять, що точать на нього ніж. "Краще вже поїду, - говорить, — у далекі краї й наживу багатство - тоді додому повернуся або вас до себе поберу".

Не дав йому дозволу батько, дуже йому не хотілося розставатися з улюбленим сином. До того ж він боявся, що, як тільки Понг Булу Впала відійде від будинку, старші брати вб'ють його. Син продовжував наполягати, але батько затявся. Обоє до сліз дійшли: син від досади, що за його бажанням не виходить, а батькові жалко відпускати сина, який приніс сім'ї щастя. Дванадцять днів вони сперечалися, сварилися й плакали - батько відмовив навідріз. З будинку йде - слугам наказує сина сторожити, навіть у сад не випускати, щоб не втік.

На тринадцятий день батько пішов на поле, а старші брати погнали

Буйволів у ліс. Близько будинку залишилося двоє слуг. Але один пішов за дровами, іншої став розпалювати багаття, щоб жарити кабана, а Понг Булу Впала побрав три рисові колоски, сунув під мишку куряче яйце й потихеньку спустився у сад. Слуги нічого й не помітили; вони думали, що Понг Булу Впала як сидів будинку, так і сидить.

А він пройшов з полверсти, зупинився й став думати, куди далі йти: на схід або на захід, на північ або на південь. Раптом звідкись пролунав голос: "Іди на схід, Понг Булу Впала. Побачиш ріку - ступай по ній нагору. Як попливуть по воді рисові відрубай і буйволиний кал, знай, неподалік житло. Туди й тримай шлях".

Пішов Понг Булу Впала нагору по ріці Чурио. Скороон побачив: назустріч пливе гній і рисові відрубай.

- Видне, житло близьке, - зрадів він і пішов далі.

Уже по полудню дивиться, а у річку інша вливається. "Куди ж мені тепер іти?" - задумався Понг Булу Впала, але скоро помітив, що відрубай і позначок пливуть із припливу. Пішов Понг Булу Впала уздовж нього й бачить, що дорога йде до гори Латимоджонг. Він продовжував свій шлях нагору за течією. Так він ішов, поки не почало смеркти.

Сонце вже майже сіло, коли Понг Булу Впала добрався до верхів'їв ріки. Там на пагорбі стояв гарний будинок, а перед ним - три комори. Понг Булу Впала піднявся по схилу й увійшов у сад перед будинком. У цей час на порозі здалася дівчина, але, побачивши людину, негайно повернулася, утекла у будинок і двері за собою захлопнула. Здивувався Понг Булу Впала, не посмів піти слідом за нею. Пішов він до комори, присів там відпочити, а сам усе думає, чий це будинок. Захотілося йому є - став гризти рисове зернятко зі своїх припасів. Дістав і яйце - раптом чує: усередині курча пищить. Видне, він пригрів яйце під пахвою, ось у ньому й виросло курча. Розбив Понг Булу Впала шкарлупу, посадив курчати до себе на коліна й дав йому ползернишка рису. Раптом курча стало рости й покриватися пером прямо на очах.

Незабаром до Понг Булу Впала підійшов хазяйський собака. Вона махала хвостом, немов прагла з ним подружитися. Стало у Понг Булу Впала двоє друзів. А хазяї усе не показувалися, хоч і було чутне, що у будинку розмовляють. Понг Булу Впала нічого не міг зрозуміти, але у нього не вистачало духу постукатися. Він ліг у коморі й розв'язав спати там до ранку.

Ніч була холодна, змерз він, затремтів, а отут ще з гори Латимоджонг подув свіжий вітер. Стало йому невтерпеж, і розв'язав він постукати у двері: може бути, хазяї пустять його у тепло. Двері відімкнули, але тільки він праг увійти, як усі люди втекли у південну кімнату, залишивши Понг Булу Впала одного у середній. Він здивувався тому, що хазяї не зустріли його, не розпитали, але не сказав їм ні слова, приліг на циновку й став грітися. Ока у нього сліпалися, і він тихенько затяг пісеньку. Видне, це сподобалося хазяям, і вони стали запитувати з іншої кімнати, звідки прийшов Понг Булу Впала й що йому потрібно.

- Я бідний мандрівник, - відповідав він, - і забрів у ці краї випадково, а загорнув до вас тому, що дуже утомився у дорозі. Коли я побачив цей будинок, мені захотілося тут відпочити.

- А не чи задумав ти чого-небудь дурного? - запитав через стіну чоловічий голос.

- Навіщо мені замишляти дурне? Я буду вдячний хазяїнові, коли він дозволить мені відпочити у будинку й погрітися у вогнища, - відповів Понг Булу Впала. Тоді людей з південної кімнати заговорив з жінками незрозумілою мовою, а потім увійшов і сіл

Напроти Понг Булу Впала. До півночі просиділи вони за бесідою, і хазяїн побачив, що Понг Булу Впала можна вірити.

Із цієї ночі Понг Булу Впала став жити у будинку на пагорбі й помалу ввійшов у сім'ю як рідний. Нарешті його женили на тій самій дівчині, що втекла від нього у день його приходу. Щодня він допомагав тестеві на полях, пасла худоба, і батьки дружини полюбили роботящого й привітного зятя. З тих пір як Понг Булу Впала поселився у будинку, хазяї його розбагатіли, добра у них усе прибувало.

Слухи про їхнє багатство дійшли до інших сіл, передавалися із селенья у селенье. Почули про це й батьки Понг Булу Впала. Старші сини усе ще ненавиділи свого брата, і, коли вони почули, що він добре живе й одружений на дочці багатої людини, злість їх заюшила через край. Відправилися вони погостювати до Понг Булу Впала, немов люблячі брати, і прикинулися, що душі у ньому не сподіваються. Він прийняв їх ласкаво й радо. А вони тим часом знову зговорилися погубити його. Раз прибігають брати до Понг Булу Впала й говорять, що батько їх умер, а перед смертю заповів поховати себе біля будинку молодшого сина.

- Давай вириємо йому могилу, - сказали брати.

- Добре, --- відповів Понг Булу Впала. Вирили вони вчотирьох могилу, і один брат сказав:

- Агов, Понг Булу Впала, полезай у могилу! Прикинь, підійде вона для нашого батька або кет, ти адже з ним одного росту.

Понг Булу Впала зстрибнув униз і ліг там, щоб подивитися, чи впору могила буде батькові. Оглянутися не встигнув, як брати засипали його зверху землею й поспішили до батьків. Удома вони стали розповідати, що брат їх живий і здоровий.

На щастя у Понг Булу Впала були друзі - собака й вирослий з того курчати півень, - які любили хазяїна й були йому вірні. До вечора вони чекали, а потім відправилися вдвох на пошуки. Ходили, ходили й прийшли до свіжої купи землі. Вони зрозуміли: під цим горбком похований Понг Булу Впала. Тоді вони прийнялися копати - цілу ніч копали, - а на зорі їх хазяїн зміг уже встати й вийти з могили. Потім вони втрьох повернулися додому, і Понг Булу Впала із дружиною зажили як і раніше разом з півнем і собакою.

Скоро брати знову прийшли відвідати Понг Булу Впала. Він прийняв їх як рідних і не поминав старе. Але вони всі так само ненавиділи його й найбільше прагли б бачити його мертвим.

Ось надумали брати обдурити його ще раз. Прибігає якось один брат до будинку Понг Булу Впала й ще бачили кричить, що їх батько й справді вмер. Цього разу він-де заповів, щоб його поклали у труну.

- Підемо у ліс і пошукаємо дерево ліпше йому на труну, - сказав старший брат.

Брати пішли, а за ними й Понг Булу Впала - він майже повірив, що батько вмер. У лісі вони зрубали високе дерево, очистили його від гілок, обтесали й видовбали. Коли труна й кришка минулого готові, старший брат сказав:

- Ну-но, Понг Булу Впала, ляж у труну, подивимося, чи впору він прийде нашому батькові.

Понг Булу Впала, не замислюючись, поліз у труну. Тільки він ліг на спину й улаштувався зручніше, брати швидко закрили труну й міцно-преміцно перев'язали його ротангом. Потім вони віднесли його до ріки й скинули у воду, а самі побігли у Папансура. Ріка була швидка, скоро труна приплила до устя, і його

Винесло у море.

Собака й півень чекали хазяїна цілий день. Уже й сонце зайшло, а його усе не було. Тоді вони відправилися до дружини Понг Булу Впала поділитися своїми думами: "Тому хазяїна всі немає? Може, він потрапив у лихо?"У ту ж ніч вони втрьох пішли у ліс і шукали Понг Булу Впала до світанку, але так і не знайшли його. Тільки на зорі набрели вони на пеньок і свіжу тріску. "Видне, отут робили труна, - догадалися вони, - не у нього чи сховали Понг Булу Впала?". Собака зачув сліди, побігла у ту сторону, куди понесли труна, і вийшла до ріки, а за нею туди прийшли дружина Понг Булу Впала з півнем.

- Видне, нашого хазяїна скинули у ріку, - сказав собака.

Робити нема чого - пішли вони всі троє вниз по ріці Садан. Бачать: селяни рис жнуть. Дружина їх запитує:

- Ви не бачили на ріці труни? Женці відповідають:

- Як же, бачили, він поплив униз.

Знову пішли вони вниз за течією, багатьох людей зустрічали на шляху. Одні сторожили рис, що зріє, інші пололи, були такі, які сіяли розсаду, і такі, які висаджували її на поле. Усі вони у один голос говорили, що бачили труна, що пливе вниз за течією, і дружина, собака й півень ішли далі уздовж ріки. Вони дуже утомилися, але не прагли відпочивати, поки не знайдуть Понг Булу Впала.

На шляху вони зустріли злодія - він причаївся у темряві. Дружина й у нього запитала:

- Повз тебе не пропливала труна?

Злодій нічого не відповів і кинувся бігти щосили, вони ж продовжували свій шлях. На світанку зустріли вони розбійника, шедшего на свій кривавий промисел. Дружина запитала його:

- Ти не бачив труни на ріці?

Розбійник нічого не відповів і праг проткнути її своїм списом. Насилу вони віднесли від нього ноги. А розбійник не став у цей день грабувати, тому що зустрів на шляху перешкоду.

Майже у самого устя вони бачать: під деревом джамбу гріється на сонце крокодил. Дружина запитує:

- Не чи помітив ти на ріці труни? Крокодил говорить:

- Учора якась труна плином віднесло у море.

Та правда, скоро всі троє побачили, що у море плаває труна. Півень полетів, сіл на нього й став розгойдувати труна, щоб повернути до устя ріки. Не один і не два дні пройшло, поки труна приплила до берега. 1 ут дружина із собакою витяглися його на сушу, а місце це стали з тих пір називати ендекан, що значить "підйом", там тепер місто Енреканг. Собака перегриз ротангові канати, а дружина підняла кришку. Ох, як вони

Злякалися, коли побачили, що від Понг Булу Впала залишилися одні кості! Тоді півень почав співати. Довго він співав, а потім крикнув:

- Понг Булу Впала, прокинься! Понг Булу Впала прокинься!

Та Понг Булу Впала ожив, немов з ним нічого й не бувало. Він піднявся із труни, побачив дружину, собаку й півня й зрадів. Але потім він згадав, що зробили з ним брати, і воспилал до них ворожнечею. Пропала у нього віра у людей, захотілося йому піти у гори й жити там удалині від роду людського. Пішли вони нагору по ріці Садан і прийшли у прекрасну країну. Вибрав Понг Булу Впала гарне місце на схилі пагорба й наказав півневі запекти. Умить з'явився гарний будинок з усією начинням і коморою, з полями, буйволами, свинями й курми. Відразу став Понг Булу Впала багатою людиною. Він

Перегородив ріку, що протікала під пагорбом, щоб мити й купати у греблі своїх буйволів - їх у нього був тепер не один десяток. Захотілося одного разу Понг Булу Впала побувати у своєму рідному селі. Прихопив він мішки з рисом і поїхав на базар у Папаисура. На базарі став він продавати свій рис за дешевою ціною. Рис був у нього гарний, від покупців відбою не було. Скоро усе довідалися, що рис продає Понг Булу Впала. Люди прибігли до його батьків і стали розповідати їм, що їх молодший син живий і продає на базарі добірний рис, а з ним сидять волохатий собака й півень. Почув про те, що Понг Булу Впала залишився у живих, старші брати перелякалися. Вони боялися попастися йому на очі й утекли у інші села: один у Палопо, іншої у Ма-Маса, а третій у Балангнина. На наступний базарний день батьки Понг Булу Впала пішли на базар. Бачать: насправді їх син торгує рисом. Понг Булу Впала не довідався старих. Тоді мати запитала у нього:

- Видне, у ваших краях багато рису, раз ти продаєш його так дешево? Понг Булу Впала відповів:

- Так, там, де я живу, рису хоч відбавляй.

Мати й говорить:

- Коли так, ми прагнемо поїхати з тобою у твоє село, накупити там рису побільше. Рис у тебе добірний, великий.

- Ну що ж, можна, - відповів Понг Булу Впала.

Назавтра відправилися вони до Понг Булу Впала. Приїхали, увійшли у будинок, він прийняв гості шанобливо, почастував на славу. Прийнялися батько з матір'ю за свій рис, - а у них шматок у горло не йде. Не витерпіли вони й заплакали обоє ридма.

- Що ви плачете? - запитує Понг Булу Впала. А батьки йому відповідають:

- Як же нам не плакати, синок, - ми так раді тебе бачити. Ось і волосся у тебе на долоні - це ж з дитинства твоя прикмета. Але ж ми думали, що тебе вбили брати-лиходії. Як ми горювали, що ти пішов від нас!

- Невже зустрів я батька з матір'ю?

Обійняв їх Понг Булу Впала й сам у сльози. А материнське серце не витримало радості - незабаром умерла вона. За нею вмер і батько: радість була вище його сил.

Понг Булу Впала влаштував багатий похорон і назвав тьму гостей. Він велів заколоти багато буйволів і свиней, як це ведеться у тораджских вождів: йому хотілося, щоб його батьки ні у чому не терпіли потреби на тому світлі. Коли ж свято поховання скінчилося, Понг Булу Впала сказав дружині й собаці:

- У мене немає більше батька з матір'ю, а на людей, на моїх злих братів-ошуканців я й дивитися не прагну! Ми з півнем полетимо на небо, станемо зірками, а ви залишайтеся тут і йдете у землю. У визначену годину ми будемо зустрічатися: як я покаджу на небі, виходите із землі.

Полетіли Понг Булу Впала й півень на небо, а дружина із собакою залишилися.

Стали вони рити землю. Отут дружина перетворилася у крилату білу мураху, а собака - у мураху безкрилого.

Говорять, коли на небі видні зірки Оріон і Сиріус - це з'явився Понг Булу Впала; виходить, скоро

Зберуться хмари й піде сабоний дощ. У цю пору крилата біла мураха виходить із землі й летить догори, щоб зустрітися із чоловіком. Тільки білі мурахи ніколи не долітають до неба, вони падають на землю й умирають. Та безкрила мураха у цей час виходить із землі, щоб подивитися на свого хазяїна. Він мстить за нього братам, а заодно й усім людям - і, не щадячи

Сил, псує їх будинку й речі.

Ось і вся казка про Понг Булу Впала.

Зараз ви читаєте казку Понг Булу Впала і його злі брати