Розумний юнак

17-10-2016, 10:49 | Індонезійські казки

Жив колись юнак по імені Салам. Серце у Салама було добре, не любив він тільки людей злих і низьких. Його дядько слил більшим скнарою, і хоча й так був багатієм, йому хотілося розбагатіти ще більше.

Одного разу дядько Салама забив корову. Частина м'яса він продав, частина з'їв, а племінникові не дав ні шматочка. Шкіру корови він теж розв'язав продати й повісив її сушитися перед будинком. Уночі Салам непомітно побрав шкіру й поліз на дерево. Тільки він встигнув туди піднятися, як під деревом розташувалися злодії - ділити награбоване за ніч. Не довго думаючи, Салам кинув їм на голів коров'ячу шкіру, і ті з переляку кинулися врозсип. Усе добро дісталося Саламу. "Га, тепер я багатій", - подумав юнак. Задоволений, відправився Салам продавати свій видобуток і виручив за неї триста рупій. Ну й зрадів ж він! А потім пішов до будинку дядька й поклав перед дверима половину виручених грошей. "Це буде платою за шкіру", - подумав він.

Уставши рано ранком і побачивши у свого порога гроші, дядько зрадів. Він знав, що шкіру побрав Салам, його власний племінник, але ніколи не розраховував стільки одержати за неї. Однак жадібність його була так велика, що він і тепер був незадоволений. Він розв'язав одержати ще більше грошей, пішов у корівник і став забивати по черзі всіх своїх корів. "Якщо за одну шкіру дають сто п'ятдесят рупій, то за одинадцять дадуть тисячу шістсот... ні, тисячу шістсот п'ятдесят рупій!" Не міг нарадуватися жадібний дядько величезному багатству, яке тепер виявиться у нього у руках. Він побрав шкіри, відправився з ними на базар - але що ж таке трапилося? Не сто п'ятдесят рупій давали на базарі за шкіру, а тільки одну рупію! Так що за шкіри всіх своїх корів він виручив усього одинадцять рупій. Розгнівався дядько Салама, поспішив до будинку племінника й спалив його дощенту.

Нічого не сказав Салам, тільки набрав золи на попелище й знову заліз на дерево. Та знову, як і у колишню ніч, злодії прийшли на це місце ділити видобуток. Салам почав сипати зверху золу, і вона потрапила злодіям у очі. Вони розв'язали, що на дереві поселився дух, і із усіх ніг кинулися бігти, а Салам спустився на землю й заволодів величезним багатством, яке вони залишили. Позаздрив дядько, що племінник його знову розбагатів, і став розпитувати Салама, як це йому вдалося.

Салам розповів усе без утайки. Тоді дядько Салама, щоб швидше розбагатіти, спалив власний будинок, зібрав усю золу у мішок і поніс на базар продавати. Але знову йому не повезло: за усе давали лише трохи медяшек і купували його золу тільки як засіб від червоних мурах. Дядько Салама збожеволів від гніву.

- Ось хто винуватець мого нещастя!-викликнув він і відправився на пошуки племінника.

А Салам у цей час був будинку разом із дружиною й старою тещею. Побачивши дядька, він відразу зрозумів, що не з добрими, намірами дядько до нього направляється. Негайно ж прийду-малий Салам, що йому потрібно зробити. Він наказав молодій дружині сховатися під матрац, і коли дядько Салама ввійшов, він побачив у будинку тільки племінника і його стару тещу. Він розв'язав, що баба і є дружина Салама, і запитав племінника:

- Хей, Салам, чому у тебе така стара дружина?

- Е, дядько, це дрібниці! - посміхнувся Салам.- У одну мить я можу повернути їй молодість.

- Не вірю! Спробуй, я прагну подивитися, що у тебе вийде!-сказав Саламу дядько.

Салам непомітно подав дружині знак, потім побрав ціпок, ударив кілька раз по пружинах матраца - і усе побачили молоду жінку. Дядько Салама був уражений, побачивши, на що здатний його племінник. Повернувшись додому, він покликав свою стару дружину й теж наказав їй сховатися під матрац, а потім прийнявся бити по ньому щосили - думав, що чому сабоніше він б'є, тем скоріше вона омолодиться. Дружина кричала від болю. А коли дядько її випустив, він побачив, що її особа таке ж старе й некрасиве, як колись, але тепер ще й у синцях.

Зараз ви читаєте казку Розумний юнак