Жила-Була у країні Андхра, у одному селі, бідна стара жінка. Були у неї два сини. Щоранку сини йшли у ліс на полювання й додому верталися тільки до вечора. Продавали сусідам м'ясо вбитих тварин, купували сіль, перець, рис і просо - для коржів - і носили додому матері. Мати пік коржа, варила рис, синів кормила й себе не забувала. Так вони й жили - день за вдень. Якось раз пішли сини зранку у ліс, а до вечора не повернулися. Стемніло, на небі зірки запалилися, а їх досі немає й немає. Страшно стало бабі: "Куди це сини мої пропали? Що ж я тепер робити буду? У будинку - ні питва, ні їжі, навіть зернятка сухого ні". Від страху й голоду стара жінка всю ніч око не зімкнула. На зорі постукався у її хатину бродячий чаклун з тих, що ходять по селах, пісні співають і майбутнє пророкують. Розповіла йому стара мати про своє лихо.
- Погано твоя справа, матінка, - говорить чаклун. - Синів твоїх проковтнув лісовий кабан: сидять вони тепер у нього у череві й вийти не можуть. Але так уже й бути, допоможу я твоєму горю. Побери ці шість зерен перцю, поклади їх у глиняний глечик, глечик на поріг постав, а сама сядь поруч і чекай. Як пройде шоста година - поклич, так погромче: "Агов, Перцеве Зернятко!" Вискочить із глечика маленький хлопчисько й зробить для тебе усе, що накажеш. Тільки ти обіцяй мені, що виховаєш цього хлопчика як свого сина.
Баба обрадувалася, дякувати стала:
- Ох, і спасибі тобі, батько! Для мене твої слова - що холодне молоко у жаркий день! Усе зроблю, як ти говориш.
Принесла вона глечик, поставила на поріг, кинула у глечик зерна, сама поруч села. Пошептав чаклун над глечиком і пішов своєю дорогою. Через покладений строк виліз із глечика хлопчисько - маленький, із глечик ростом, і чорний, як перцеве зернятко. Поклонився він бабі й говорить:
- Ось і я, матінка! Що ти мені зробити накажеш?
- Мабуть, синок, у ліс, - говорить баба, - звільни своїх братів. Схопив хлопчик Перцеве Зернятко гострий спис, з яким брати на полювання ходили, і пішов. Розшукав він у лісі більшу нору й бачить: спить у норі кабан, і черево у нього роздулося. Підбіг Перцеве Зернятко до кабана, проткнув гострим списом кабаняче черево. Вийшли на волю старухини сини, подякували братові за спа-сение. Усі троє повернулися додому, до старої матері. Стали разом жити. Старші брати як і раніше на полювання ходять, баба будинку сидить, а Перцеве Зернятко з ранку до вечора у поле працює: те оре, то сіє, то врожай збирає.
Помалу зажили вони багато: замість хатини новий будинок побудували, у старости найняли гарної землі, корову купили, буйвола. Пройшли місяці, минули роки. Перцеве Зернятко виріс, став більшим і сабоним. Тільки як він не намагався допомагати матері із братами, усе ніяк догодити не міг. Не любила його баба, хоч був він і розумний, і роботящий, і син шанобливий. Розв'язала вона женити своїх синів, так і те спочатку молодшому синові не прагла весілля готовити. Потім уже подумала: "Що, мол, люди скажуть", - злякалася... Відсвяткували відразу три весілля. Увійшли у будинок три молоді невістки, а з ними - так вуж повелося - образи ввійшли так докори. З маленьких образ більші виросли, а там, дивишся, і сварки у будинку завелися.
Відокремила баба синів - нехай кожний своїм будинком живе, але й отут розділити нарівно не побажала. Старші сини одержали по великому будинкові, а Перцевому Зернятку дісталася стара хатина. Старшим синам баба дала й биків, і корів, і овець, і кіз, а молодшому - одну стару буйволицю. Кривдно було Перцевому Зернятку, однак довго горювати він не став. Дружину
Відправив до тестя, у сусіднє село, буйволицю м'ясникові продав, а сам побрав маленький барабан, зі шкіри носорога зроблений, прихопив пари коржів і пішов бродити по дорогах, шукати собі щастя. Ходив Перцеве Зернятко з міста у місто, із села у село, бив у барабан і співав пісні. Людям його пісні подобалися, вони його годували, ночувати пускали, а деякі навіть грошей давали.
Ішов він т. про раз із одного села у іншу. Дорога проходила через ліс, а час був уже пізніше. Настала ніч, темно зробилося - ні місяця, ні зірок не видне. Злякався Перцеве Зернятко:
"Що робити? Далі йти - того й дивися з дороги зіб'єшся, пропадеш у лісі. Спробую-но я краще де-небудь поблизу нічлігу пошукати, просиджу до світанку, а там уже далі піду".
Неподалік від дороги він помітив велике, розкидисте дерево - баньян. Не довго думаючи, піднявся Перцеве Зернятко на дерево, улаштував собі на товстому суку постіль із листів, улігся зручніше, а під голову поклав свій барабан. За день Перцеве Зернятко сабоне утомився, тому він скоро дрімати початків, а потім і зовсім заснув.
Чи Те він ніяково повернувся у сні, чи те раптом вітер сабоний подув, а тільки раптом барабан вислизнув з-під його голови й - дхам-дхам-дхам! - униз полетів, унизу, під деревом, піднявся шум, почалася метушня, почулися лементи: " Ай-Йо, чорт іде! Ай-Йо, нечиста сила. Біжимо! Рятуйтеся!" Від лементу й шуму Перцеве Зернятко прокинувся: сидить на суку, нічого зрозуміти не може. Потім обережно глянув униз. Бачить - там дивне щось діється: горить під деревом багаття,
Навколо розкладені пальмові листи - тарілки, а на них їжа - рис, риба, манго, свіжі плоди тамаринду. А людей не мабуть - усе у ліс утекли. У Перцевого Зернятка у животі навіть пискнуло щось - такий він був голодний. Зстрибнув він скоріше на землю, схопив аркуш-тарілку й почав уплітати за обидві щоки й рис, і рибу, і манго. Наївся - оглянувся навколо. Бачить - лежить його барабан, а подалі, у самого дерева, якісь тюки й маленька скринька. Підняв Перцеве Зернятко барабан, прихопив і скриньку й поліз назад на дерево. Потім улаштувався на своєму суку зручніше й став чекати, що далі буде.
Чекати довелося недовго. Підійшли до багаття два старі, підклали дров, огляділися. Дивляться: на одному аркуші вся їжа з'їдена й скриньки під деревом немає. Пошепталися старі й знову у ліс пішли. Через півгодини повернулися старі, і з ними ще людей двадцять. Подивився на них Перцеве Зернятко й зрозумів, що потрапив він до розбійників. Причаївся він на дереві, став слухати. Заговорив проводир розбійницької зграї:
- Лихо, брати, трапилася велика. Не чорт нам перешкодив, а лісова богиня Мохини. Адже як ми перед нею провинилися: щоночі укривалися під цим деревом, пили і ялини, а їй не дали й гнилого банана, мідного пайса не пожертвували! Ось і розгнівалася на нас Мохини, побрала у нас найдорожче - царське намисто, що нам учора украсти вдалося. Боюся я, брати, покарає нас тепер Мохини: прикинеться гарною дівчиною, стане вабити, кликати, а підеш за нею - заведе невідомо куди, прямо у лігвище тигра або у зміїне болото. Дивитеся ж не давайте себе обдурити!
Злякалися розбійники, усю ніч просиділи у багаття один поруч іншого, ніхто заснути не посмів. Ранком піднялися й пішли своєю дорогою. Перцеве Зернятко теж не спав ніч - сидів на суку й поворухнутися боявся. Коли розбійники пішли, він відкрив скриньку, заглянув у неї й побачив золоте намисто, дорогоцінними каменями посипане. Побрав Перцеве Зернятко скриньку
Під мишку, барабан свій захопив, відправився у царську столицю. У столиці він відшукав царський палац і став просити стражників, щоб допустили його до самого царя, - мол, справа є важливе. Стражники тільки сміються.
- Ну куди тобі, обшарпанцеві, із самим царем розмовляти!
Ще чого видумав! Радникові докладемо, і за те спасибі скажи. Вийшов до нього радник, запитав:
__ Навіщо ти сюди, юнак, прийшов? Говори, яка у тебе справа?
Перцеве Зернятко показав радникові царське намисто й розповів, як він зустрів у лісі розбійників. Побачив радник, що справа й справді важлива, відвів Перцеве Зернятко до царя, і цар у той же день послав у ліс загін воїнів. Царські воїни й колись чимало за тими розбійниками ганялися, так піймати не могли, а отут відразу всю зграю схопили. Цар щедро нагородив Перцеве Зернятко, оселив його у себе у палаці, своїм радником зробив. Та став Перцеве Зернятко керувати столицею.
Правил він справедливо й мудро, і слава про нього розійшлася по всій країні. Ось і баба мати почува про свого молодшого сина. Її старші сини й будинку, і худоба, і усе майно програли у кості, а самі пішли куди ока дивляться й пропали. Залишилася баба одна, і жилося їй ще гірше колишнього. Пошкодувала вона, що із приймаком неласкава була, так уже пізно було... Сама себе покарала дурна баба.