Багато років тому на березі озера Темпі росло високе й крислате дерево ваджо. Під деревом стояла стара хатина, а у ній жив старий рибалка із дружиною. Дітей у них не було.
Одного разу старий, як завжди, пішов на озеро ловити рибу. У цей день йому не везло: скільки він не закидав невід, увесь час витягав його порожнім. Один раз, витягшись мережу, він знайшов у ній коліно бамбука. Бамбук був старому ні до чого, і він викинув його у воду. Витягнув невід іншим разом - бамбук знову отут. Старий розсердився й закинув бамбук подалі, щоб не зачепити його знову. Але й втретє йому замість риби попався бамбук. День ішов до кінця, а він так і не піймав ні однієї рибини; зате бамбук так і плив до нього у руки. Нарешті він подумав: " Поберу-ноя цей бамбук додому, раз вуж він такий упертий. Як знати, може він мені потім і придасться". Прийшов старий додому й поклав бамбук на парі-парі, де, як звичайно, сушилося розпалювання й качани кукурудзи.
Увечері його дружина прийнялася готовити вечерю. Вогонь-Розгорівся, дим повалив нагору. Раптом почувся тонкий голосок:
- Ой, не підкладай більше, бабуся, мені пекуче. Старі здивувалися:
- Хто це говорить?
Тільки вони знову узялися за готування - знову той же голос. Стали вони шукати й нарешті зрозуміли, що голос іде з бамбука. Старий побрав бамбук і почав його різати. Коли він надсік коліно знизу, голос зсередини сказав:
- Ледве нижче, дідусь, а то поріжеш мені ніжку. Тоді старий став різати зверху, а з бамбука почулося:
- Трошки вище, дідусь, а то голову зачепиш.
Старий потихеньку підрізав бамбук зверху й знизу. Ну й здивувалися вони з бабою, коли побачили, що усередині лежить маленький хлопчик.
Старий рибалка назвав найду "Сином бамбука" і ростив його як оодного.
Коли хлопчик підріс, він став дуже бешкетним. Цілими днями він бродив по лісу або катався по озеру на човні. Але старий рибалка ніколи його не сварив і любив як і раніше.
З тих пір як Син бамбука став жити у сім'ї рибалки, у будинок прийшла удача. Витрати стали менше, а доходи більше, старому щодня попадалося багато риби, урожаї були на славу. Жителі далеких сіл, почувши про те, що до рибалки у будинок іде багато, а з будинку мало, почали переселятися до озера Темпі й теж ловити у ньому рибу. Озеро давало рибалкам багаті улови.
Чи Давно тут було тихе місце, а тепер що ні день сюди приходили нові люди. Помалу навколо дерева ваджо виросло багате рибацьке село. Одного разу, коли Син бамбука вже виріс, старому рибалці приснився сон. У сні він побачив, що у царівни
Держави Маджапахит занедужали ока й вона осліпла. Багато лікарів лікували її, але вона як і раніше нічого не бачила. Тоді раджа наказав оголосити по всій країні: тому, хто зможе вилікувати царівну, він віддасть її у дружин.
Ранком старий рибалка розповів свій сон приймакові. Почув про обіцянку раджі, Син бамбука захотів спробувати щастя у Маджапахите. Пішов він, вліз на кокосову пальму й зірвав горіх. Потім розколов цей горіх навпіл, кинув обидві половинки у воду, став у них ногами й поплив. Спочатку він плив по озеру Темпі, після спустився вниз по ріці Валаней і опинився у затоці Боне, а вже звідти поплив у Яванское море. Добравшись до Яви, він увійшов у устя ріки Брантас, де зараз коштує місто Сурабайя, і приплив до міста Маджапахиту. Там йому насправді розповіли про усе, що бачив у сні старий рибалка.
На інший день Син бамбука прийшов у палац. У палаці зібралася юрба лікарів, але всі їх зілля не допомогли царівні. Син бамбука поклонився раджі й сказав, що береться вилікувати його дочку.
- Що ж, спробуй! - сказав раджа. - Якщо ти дійсно вилікуєш царівну - одержиш її у дружин. Але якщо моя дочка залишиться сліпий, тобі відрубають голову. Ти згодний?
- Згодний, государ, - відповів Син бамбука. Уночі Син бамбука прийшов на берег ріки Брантас із порожнім кошиком. Він вилучив її у воду й став скликувати усіх околишніх вугрів. Сила-силенна вугрів приплило до нього, і всі вони терлися про кошик, так що зрештою її стінки обростили тонкою плівкою зі слизу вугрів.
Коли кошик перестав протікати, Син бамбука побрав її й пішов у палац лікувати дочку раджі. Раджа велів було йому піти у Спокої царівни й прикласти ліки до її очей, до Син бамбука праг, щоб раджа зробив це сам, йому ж краще почекати за дверима. Довго вони сперечалися, але Усе-таки раджі довелося самому помазати слизом ока царівни. Тільки він це зробив, вона знехтувала, і хвороба її пройшла без сліду. Через кілька днів Син бамбука одружився на царівні й став жити у її палаці. Пройшов час, і дочка раджі понесла.
Одного разу вночі Син бамбука лежав у своїй опочивальні й почув, як за стіною розмовляли служниці.
- Шкода, що синок царівни ніколи не сяде на трон: адже його батько із простих, - сказала одна.
Засмутився Син бамбука, задумався над цими словами й розповів про усе дружині - а їй самої це часто приходило на розум. Чоловік дуже полюбився їй, хоч він і не був царського роду, ось і погодилася вона виїхати до нього додому, на острів Сулавеси.
У призначений день покинули вони Маджапахит. Разом з ними поплили самі вірні служниці -• кожна на половинках кокосового горіха. Скоро приплили вони на місце. Дочка раджі не захотіла жити у хатині: їй потрібний був палац не
Гірше, чим був у неї на Яві. Син бамбука попросив всемогутнього бога виконати бажання його дружини, і вмить її колишній палац опинився біля дерева ваджо. Селище на березі озера усе росло й нарешті стало містом. Люди назвали це місто Си Енгканг, що значить "Споряджений усім необхідним", а тепер його називають коротше: Сингканг. Правителькою у цім місті стала царська дочка, а князівство її назвали Ваджо, по тому дереву, у якого стояла колись хатина старого рибалки.
Дотепер онуки Сина бамбука й дочки раджі не їдять вугрів: адже вони повернули колись царівні зір.