Жили у лісі голуб з голубкою. Звили вони собі на дереві гніздечко, і голубка знесла яйця. Але дуже вона боялася, як би який-небудь звір не з'їв їх.
- Дорогою подружжя! - сказала вона голубові. - Треба б нам обзавестися надійним другом: у важку хвилину він нам допоможе.
- Ах, мила! - відповів голуб. - Адже поблизу не живе ніхто з наших родичів.
Голубка подумала, подумала й говорить:
Ну що ж, це справі не перешкода! Можна знайти друга серед чужих, а то одним нам жити важко.
Погодився голуб і став шукати по сусідству кого-небудь, з ким можна було б дружбу звести.
Неподалік від їхнього дерева жила сім'я яструба. Прийшов до них голуб і говорить:
- Сусіди, давайте дружити!
Слова ці довелися по душі яструбові.
- Брат, - відповідав він. - Я с радістю буду дружити тобою, тільки ось що я пропоную: давай поберемо у друзі ще більшу змію, що живе у дуплі дерева пиппал. Вона нам може дуже придатися.
- Ти правий, - погодився голуб, - друзів ніколи не буває мало, і чому їхньому більше, тем краще.
Відправилися, вони до змії й шанобливо виклали їй суть справи. Задумалася спочатку змія, а потім дала згоду дружити з ними. Минув рік. Одного разу прийшов у ліс мисливець. Увесь день проплутал він у лісовій хащі, але нічого не піймав. Де б не розставляв він сільця, жоден звір у них не попався. Пустить він стрілу у птаха - промахнеться. Зовсім зажурився мисливець. Вертатися у село голіруч йому було соромно, і розв'язав він залізти на дерево - пошукати у гніздах пташиних яєць. Став він прикладати вухо до стовбурів дерев - не чи чується пташиний голос. Так, від дерева до дерева, добрався він до того, де жили голуб з голубкою. Голубка сиділа на яйцях - пташенят висиживала. Почув мисливець голубине воркованье, зрадів, захотілося йому піймати птаха, щоб не йти додому голіруч.
Тим часом сонечко зайшло, і ніч швидко спустилася на землю. У темряві мисливцеві нічого не було видне, і розв'язав він розвести багаття. Приніс трави й сухих гілок, підпалив їх і став чекати, коли вони розгоряться. А голуб з голубкою спостерігали за мисливцем. Вони догадалися, що він замишляє недобре, і сабоно перелякалися. Голубка вся тремтіла від страху, і голуб, щоб заспокоїти її, сказав:
- Давай спочатку постараємося урятуватися самі, а ущ якщо нічого не вийде, друзів покличемо. Треба насамперед сподіватися на себе!
Стали вони думати, як уберегтися від лиха, що загрожує. Голубка й говорить:
- Ось якби як-небудь загасити багаття! У темряві мисливець не знайде паші гніздо.
Погодився голуб із дружиною. Як тільки мисливець при світлі багаття поліз на дерево, голуби полетіли до ріки, набрали у дзьоби води й стали гасити багаття. Вогонь був не очепь сабоний, і їм скоро вдалося його згасити. Знову стало темно, мисливець нічого більше не бачив, і довелося йому злізти з дерева. Знову розпалив він багаття, але голуб з голубкою й цього разу його згасили. Не на жарт розсердився мисливець, наносив величезних гілок, цілі оберемки сухої трави й листів і розвів величезне багаття. Голуб з голубкою дуже утомилися, та й вогонь був занадто сабоний, щоб вони могли самі з ним упоратися. Та сказала голубка:
- Настала година просити допомоги у друзів. Поклич-но яструби! Полетів голуб до яструба й усе повідав йому. Яструб із дружиною, не коливаючись ні хвилини, кинулися на виторг і допомогли погасити багаття. Мисливець був уже на дереві, як раптом побачив, що багаття потухло. Отут він розсердився пущі колишнього й заприсягся помститися цим птахам, хоч у душі й хвалив їх за відвагу й сміливість. Зліз він униз і подумав, не чи відпочити йому вночі, а коли розвиднить, влізти на дерево й спустошити гніздо.
Ліг він під дерево й заснув. Але голуби догадалися, що він задумав.
Полетіли вони разом з яструбами до змії й усі їй розповіли.
- Заспокойтеся, - сказала змія. - Сьогодні мисливець вас не торкне, а завтра я приползу, оповлюся навколо деревного стовбура; нехай тоді спробує піднятися наверх!
Мисливець прокинувся рано. Тільки зібрався лізти на дерево - як раптом побачив величезну шиплячу змію. Злякався мисливець - і навтьоки. Навіть лук зі стрілами кинув. Більше його у цих краях не бачили. А голуб з голубкою щасливо зажили у своєму гнізді.