Напевно, усі ви чули про падишаха Акбаре і його мудрому раднику Бирбале. Багато казок склали про них люди на різних мовах.
Розповідають, що Бирбал народився у бідній брахманской сім'ї. Коли він виріс і став розумним і старанним юнаком, то покинув рідні місця й відправився на пошуки заробітку. Він поселився у Агре, відкрив маленьку крамничку неподалік від шахського палацу й став торгувати бетелем.
Одного разу опівдні Бирбал, як завжди, сидів у своїй крамниці. Раптом до нього вбігає чимсь дуже стривожений палацовий слуга Карим і говорить:
- Ушанований пандит, скоріше відваж мені чверть фунта перевести. Сам падишах вимагає. Він дуже сердитий.
Бирбал відразу догадався, у чому справа, і запитує:
- А падишах їв зараз бетель чи ні?
- Ел. Я сам йому подавав, - відповідав Карим.
- Ну, тоді всі ясно. Ти сам накликав на себе лихо.
- Як? Чому? - злякався Карим.
- Схоже, що ти поклав у бетель занадто багато перевести, і падишах обпалив собі мова. Тепер він накаже тобі з'їсти усе це вапно, і ти вмреш болісною смертю.
- Ушанований пандит, ти не помилився. Ось уже десять років я вірою й правдою служу падишахові, і тільки сьогодні, коли готував бетель, я відволікся: я думав про те, як би ліпше влаштувати весілля дочки. Отут-Те й трапилася помилка. Ушанований пандит, навчи, як мені тепер урятувати своє життя! Бирбал завжди допомагав бідним. Він подумав і сказав:
- Ось що, Карим. Випий-но зараз пляшку пряженого масла. Тоді вапно не заподіє тобі ніякої шкоди.
Карим випив пляшку масла. З кульком перевести, тремтячи від страху, він
Став перед падишахом. Та насправді, падишах наказав йому негайно, у нього
На очах, з'їсти усе вапно.
На інший день Карим, як звичайно, з'явився до падишаха з бетелем на підношенні. Падишах з подивом подивився на нього й запитав:
- Як це тобі вдалося залишитися у живих після того, як ти з'їв цілий кульок перевести?
Шанобливо склавши руки, Карим розповів усі, як було. На інший день Бирбала викликали у палац, і падишах запитав у нього:
- Бирбал, як ти довідався про мій намір змусити Карима з'їсти кульок вапна?
- Ваша величність! Догадатися про це мені допомогла моя кмітливість.
- Видне, ти людей тлумачна. Я прагну перевірити силу твого розуму й задам тобі кілька питань. Скажи-но, скільки буде один і один?
- Ваша величність! Якщо цар і радник мудрі й допомагають один одному, то один так один буде одинадцять. А якщо ні, те один і один буде два. Тобто будуть тільки ворожнеча й незгода.
- Ось - чули теперішня відповідь? - звернувся падишах до своїх радників. - Учора, коли я вам задав цей же питання, ніхто не зміг доладно відповісти на пего.
А Бирбалу він сказав:
- Із цього дня я призначаю тебе своїм головним радником. Бирбал відважив низький уклін і відійшов убік.
Своєю дотепністю й мудрістю Бирбал за короткий час скорив серце падишаха. Акбар високо цінував спритність свого нового радника. Коли Бирбал був відсутній, царський двір немов тьмянів. Кожна відповідь Бирбала незмінно радував падишаха.
Одного разу взимку, коли дул крижаний східний вітер, падишах Акбар сидів з Бирбалом у одному з верхніх покоїв палацу, закутавшись у теплі ковдри. Раптово Акбару щось прийшло на розум, і він запитав Бирбала:
- Як ти думаєш, Бирбал, найдеться чи у мене у країні така людина, яка змогла б у сабону холоднечу, провести цілу ніч, коштуючи по шию у воді?
- Про великий государ! Чого не зробить людей заради шматка хліба! Якщо призначиш гарну нагороду, я знайду тобі людину, яка заради неї простоїть цілу ніч, поринувши по шию у воду.
Що знав імператор Акбар про життя бідняків і їх нестатку? Він не повірив Бирбалу, але, щоб ще раз перевірити здатності Бирбала, сказав:
- Добре, знайди таку людину. Якщо він витримає випробування, йому буде видано сто золотих.
Пообіцяти-Те Бирбал пообіцяв, але коли Акбар погодився видати нагороду, задумався: " Як до завтрашнього дня знайти такої людину?" Прийшов він додому стурбований, навіть до вечері своєму не доторкнувся. А у Бирбала була дочка - розумом уся у батька. Побачила вона, що батько чимсь стурбований і йому зовсім не до їжі, і запитує:
- Батько, що з тобою? Що тебе тривожить? Не чи посварився ти з ким-небудь у палаці?
Спочатку Бирбал пробував відскіпатися жартами, але зрештою йому довелося розповісти всі начистоту. Дочка уважно вислухала батька й говорить:
- Та це усе? Дорогий батько, співай і спокійно лягай спати. Завтра до вечора я знайду людину, який тобі потрібний.
На інший день увечері, коли прийшов час відправлятися у палац, Бирбал кликнув дочку.
- Зараз, панотець! - відгукнулася вона й побігла у сусідній будинок. Незабаром вона вернулася із сусідом дхоби. Бирбал побачив дхоби й запитує:
- Ну, братик, зможеш ти у такий холод простояти всю ніч по горло у воді?
- Годувальник наш, адже я тільки й роблю, що цілими днями воджуся з білизною у холодній воді. А за таку милість я й ніч у воді простою, - відповідав той, шанобливо склавши руки.
Тоді Бирбал повів дхоби у палац.
- Ваша величність, ось людей, який згодний виконати ваше бажання, - оголосив він падишахові.
Як тільки зайшло сонце,. дхоби завели у ставок і залишили стояти по горло у воді, а поруч поставили вартових. Нещасний усю ніч простояв у воді. Коли ранком
Він вибрався із ставка, уся шкіра на ньому посиніла від холоду. Бирбал повів його до себе додому, обігрів, напоїв гарячим молоком. Увечері він повів його у палац. Акбар із цікавістю запитав:
- Як тобі вдалося витримати цілу ніч у холодній воді? Склавши руки, дхоби відповів:
- Про заступник миру! Я увесь час дивився па вогник, що горів десь удалечині на березі.
Почувши таку відповідь, Акбар розв'язав не виконувати своєї обіцянки.
- Бирбал, - сказав він, - цій людині нагороди не буде. Він усю ніч не відриваючись дивився па вогник ліхтаря. Виходить, вогник зігрівав його й рятував від холоду.
Підступний виверт Акбара розсердила Бирбала, і він задумав провчити
Падишаха. На інший день Бирбал зв'язав разом чотири довгі бамбукові ціпки. Вийшов високу тичину. Нижній кінець він укопав у землю, а до верхнього прив'язав казанок з водою й крупою. Саме під повислим високо у небі казанком він склав грубку й розвів у ній вогонь, а сам сіл поруч. Коли Бирбал опівдні не з'явився до двору, шахський візир послав за ним стражника. Бирбал вислухав стражника й відповів:
- Ступай і скажи, що я прийду, коли доварю свою кашу й поїм.
Через годину за Бирбалом був посланий інший стражник. Бирбал сказав йому те ж, що й першому. А коли настав вечір і Бирбал так і не з'явився у палац, те сам Акбар з везиром подарували до нього у будинок подивитися, що це за каша, яка вариться вже цілий день і ніяк не може зваритися. Углядівши гостей бачили, Бирбал кинувся до грубки, підкинув у неї дров і став ретельно роздмухувати вогонь. Акбар високо підняв голову й побачив прив'язаний до довгої жердини казанок. Він розсміявся й сказав:
- Так ти у своєму розумі, Бирбал? До твого казанка не те що жар - навіть дим не доходить. Як же отут каші зваритися?
Спритний Бирбал тільки цього питання й очікував. Він смиренно поклонився падишахові й сказав:
- Відстань між моїм казанком з кашею й вогнищем у п'ять раз ближче, чим було вночі від ставка до ліхтаря. Та ще помітьте, що полум'я у вогнищі у сотні раз
Сабоніше полум'я свічі у ліхтарі. Якщо дхоби у пруде міг зігрітися від ліхтаря, то каша й поготів звариться на моїй грубці. Прошу, ваша величність, вибачити мене за зволікання. Як тільки каша поспіє, я поїм і з'явлюся у палац.
Так Бирбал провчив падишаха за його віроломство. Акбар не міг увесь вечір сидіти без Бирбала, тому він, як тільки повернувся у палац, наказав видати дхоби двісті золотих замість обіцяних ста.
Прославляючи Бирбала й бажаючи йому довгих років життя, той прийшов щасливий додому, а Бирбал з гордо піднятою головою, задоволений і всміхнений, з'явився до
Двору.
Ось так Акбар і Бирбал постійно змагалися один з одним у спритності. Бирбал завжди придумував такі відповіді, що Акбару нічого іншого не залишалося, як погоджуватися з ним. Одного разу падишах запитав Бирбала:
- Бирбал, як слід надходити, коли маєш справу з дурнем?
- Великий государ, на це питання я відповім завтра, - небагато подумавши, сказав Бирбал.
Своєю дотепністю й спритністю Бирбал радував імператора й одержував за це багато нагород. Але він ніколи не пропускав нагоди змусити Акбара обдаровувати своїми щедротами й бідних людей. У той день, повернувшись додому, Бирбал зустрів біля воріт свого будинку якогось пастуха. Бирбал розпитав його, хто він і звідки, і довідався, що той дуже бідний.
- Добре, завтра ти підеш із мною до двору. Я зведу тебе до самого падишаха, тільки ти увесь час мовчи. Що б він тобі не говорив, рота не розкривай, - сказав йому Бирбал.
На іншій - день Бирбал з пастухом прийшли у палац. Побачив падишах Бирбала й говорить:
- Ну, Бирбал, відповіДай-но мені на вчорашнє питання. - Про заступник миру! На твоє питання відповість мій друг пастух.
Падишахові це здалося небагато дивним, але він Усе-таки задав пастухові
Своє питання. Пастух стояв і мовчав. Кілька раз повторив падишах своє питання. А пастух усе мовчить. Коли Бирбал побачив, що падишах уже втрачає терпіння, він сказав:
- Ваша величність! Ви вже одержали відповідь.
- Як так? - здивувався Акбар. - Ця людина мовчить, немов води у рота набрав.
- Про заступник миру! У цьому-те й полягає від-ветг якщо прийде мати справу з дурнем, потрібно мовчати.
Акбар зніяковів, але виду не показав. " Щораз Бирбал залишає мене у дурнях", - подумав він. Та став вичікувати випадку, коли можна буде піймати Бирбала на якій-небудь помилці й провчити його.
А у Бирбала були недоброзичливці серед придворних. Вони теж тільки й чекали випадку, щоб очорнити його перед падишахом. Якось раз один з них звернувся до Акбару:
- Про заступник миру! Радник Бирбал не безсторонній у своїх
Розв'язках. Учора були схоплено чотири злочинці. Вони зробили однакові провини, але Бирбал дав їм різне покарання. Ти сам можеш у тому переконатися. Коли Бирбал з'явився у палац, падишах запитав його:
- Я чув, що ти вчора у суді за однакові злочини виніс різні вироки. чи Так це, і що це значить?
- Ваша величність! Це правда. Я не допустив несправедливості, я залишився вірний правосуддю. Золото сплющується від найлегшого удару, а для того щоб розплющити залізо, треба бити важким молотом. Чималій людині вистачить і натяку, а безсовісного не виправить і покарання. Ціль покарання у тому, щоб виправити винного. Коли я виношу вирок, я завжди думаю про те, що за людей той, хто провинився, і яким покаранням можна його виправити.
- Тоді доведи, що вчора ти виніс слушні вироки.
- Ваша величність! Одного я відпустив. Я сказав йому тільки, що така людина, як він, повинен соромитися свого вчинку. Він пішов додому й від сорому прийняв отруту. Іншого я суворо вичитав і звільнив. Він глибоко усвідомив свою провину й пішов ладь із міста. Третього я наказав покарати ціпками. Він тепер замкнувся будинку й не показується на очі людям. Найсуворіший вирок я виніс четвертому: йому відрізали ніс і вуха, вимазали особа сажею, посадили на осла й возили по місту. Так цей безстидник їздив по місту й сміявся! А коли
Побачив на вулиці свого сина, то наказав передати матері, щоб вона приготувала до його приходу води для купання й гарний обід. Він, мол, ще покатається небагато по місту й скоро повернеться. Почувши таку відповідь, усі стали хвалити правосуддя Бирбала.