Одного разу Великий Дух сидів і дивився, як відіграють дітлах. Вони співали й сміялися, але на душі у Великого Духа було сумне.
-Пройде час, і ці діти зостаряться, - зітхнув він. - Знаю: у самого щасливого мисливця руки з роками перестають слухатися, волосся сивіють, ока сліпнуть, Та звірі старіють, і дивовижні, прекрасні квіти втрачають яскраві фарби й обпадають,
Це було восени, тому й думки Великого Духа були такими сумними. Він думав про прийдешню зиму з її холодом і голодом.
Але поки було тепло, сонце світило щосили. Подивився Великий Дух на гру сонячних променів на листах - їх раз у раз здіймав вітерець, подивився на синє небо, на білизну кукурудзяного борошна, яке товкли жінки, і посміхнувся: - Потрібно зберегти всі ці фарби для насолоди людського серця. Дістав Великий Дух свою сумку й став складати у неї різні речі: цятка сонячного світла, пригорщу небесної синявого, білизну кукурудзяного борошна, тінь граючих дітей, вороновий відлив волоссю дівчинок, жовтизну опадаючого листя, зелень соснових голок, жовтогарячі відблиски лугових квітів.
Потім подумав і додав туди ж пісні птахів.
Після цього Великий Дух направився на галявину, де відіграли діти.
- Дивитеся, що я приніс вам. - Та простягнув їм свою сумку: - Відкрийте-но її: там заховане щось дуже гарне.
Відкрили діти сумку, і вилетіли назовні сотні яскравих метеликів. Метелика весело танцювали, а дітлах дивився на них як заворожені. Зненацька метелика запекли, і діти зовсім заслухалися. Раптом, звідки не візьмися, прилетіла співоча пташка й сіла на плече Великого Духа.
- Навіщо ти віддав наші пісні цим чарівним створенням? Ти ж обіцяв, що співати будуть тільки птаха! Хіба мало, що ти обдарив їхніми всіма квітами веселки?-запитала пташка.
- Ти права, - проговорив Великий Дух.
Та Великий Дух відібрав пісні у метеликів, тому вони мовчать і понині. Адже вони й так дуже гарні.