Жила у одному селі вдова із сином. Відправилася вона якось за покупками у сусіднє село, а сина залишила будинку одного. У цей час до їхньої хатини підійшов мандрівний жебрак. Юнак і говорить йому:
- Дай мені наставляння, а я за це дам тобі сто рупій. Жебрак погодився й сказав:
- Не ходи на базар без грошей, не пускайся у шлях без друга. Хто буде цьому випливати, той одружиться на царській дочці, - додав він. Юнак віддав жебракові сто рупій, і той пішов. Увечері повернулася додому вдова, а юнак говорить їй:
- Матінка, сьогодні один жебрак дав мені дуже коштовне наставляння, а заплатив я за нього всього сто рупій.
Розсердилася вдова.
- Ну й дурний же ти! - сказала вона. - Пустив на вітер цілих сто рупій! Юнак сабоно засмутився й пішов з будинку.
Як тільки він вийшов на дорогу, прийшли йому на пам'ять слова жебрака. Та став він шукати собі друга. Зустрівся йому на шляху рак, і юнак запропонував раку свою дружбу. Той погодився. Юнак підняв його, загорнув у ганчірку й сунув за пазуху. Друзі розв'язали добратися до сусіднього міста. У дорозі юнак стомився й присів під дерево відпочити. На тому дереві жила ворона, а внизу, у норі, змія, і обидві вони дуже дружили. Коли до дерева наближалася яка-небудь людина, ворона каркала - знак подавала. Тоді змія виповзала з нори й жалила прибульця. Чимало людей вони разом так загубили. Юнак ліг під дерево, поклав рака поруч із собою й заснув. Ворона закаркала, змія виповзла з нори й вжалила юнака. Той відразу вмер. Тоді ворона злетіла вниз поклевать його м'яса й сіла прямо на голову. Рак, який усе бачив, вцепився у ворону клішень. Та прийнялася кричати - кликати свого друга змієві:
- Виповзай, виповзай скоріше! Оживи цього хлопчиська, не те я загину! Змія виповзла зі свого притулку. Вона висмоктала отруту з ранки й пожвавила юнака. Але коли вона поповзла назад, рак щосили встромив у неї свої клішні. У цю
Хвилину юнак опам'ятався. Він побачив поруч із собою змієві й воронові. У здивуванні глянув він на свого друга раку, але той йому говорить:
- Не гайся! Це наші вороги! Убий їх!
Юнак убив їх, відрізав у змії голову й хвіст, а у ворони - крило й побрав із собою. Потім вони разом з раком відправилися у місто. Там юнак найнявся працювати сторожем на поле у багатого селянина. Через кілька днів цар того міста оголосив:
"Хто доправить мені голову й хвіст змії, що вбиває людей, тому віддам я у дружин свою дочку". Зрадів юнак, коли почув про це. А тим часом один мітляр побачив під деревом мертву змію. Він ударив її ще два рази, підняв і потяг із собою. По дорозі зустрів йому інший мітляр. Перший йому й говорить:
- Агов ти, посторонися! Я - царський зять!
Здивувався другий мітляр, посміявся дурості свого приятеля. А перший мітляр з'явився до царя й сказав, що це він убив змію, що хвіст і голова її пропали, зате усе інше целехонько. Не хотілося цареві віддавати дочка за мітляра, але не міг він порушити слово. Горював він, горював, так нічого не поробиш - віддав він розпорядження готуватися до весілля. Довідався юнак, що царська дочка виходить заміж, прийшов до царя й, смиренно склавши руки, сказав:
- Махарадж, мітляр вас обдурив. Якщо він насправді вбив ту змію, велите йому принести її хвіст і голову.
Цар послав своїх слуг до дерева, де була вбита змія. Ті шукали, шукали, але їм так і не вдалося знайти ні шматочка.
Тоді юнак вийняв через пазуху голову й хвіст змії, а також вороняччя крило, віддав усе це паную й розповів, як була справа. Цар сабоно розгнівався на мітляра й велів його стратити.
Потім відсвяткували весілля юнака із царівною. Але юнак розв'язав не кидати своєї роботи. Наступного дня він прийшов на поле пізніше звичайного, прийнявся за справу, а сам усе на дорогу, що у місто веде, поглядає. Не сподобалося це хазяїнові, і сказав він юнакові:
- Мало того, що ти спізнився, а ще ледарюєш, ока па дорогу витріщаєш.
- Підійшов час обіду, - відповів юнак. - Учора відсвяткували моє весілля із царською дочкою. Ось я й чекаю дружину з обідом.
Ці слова дуже всіх насмішили. Але яке ж був подив селян, коли вони побачили царську дочку, що наближався до них верхи па слонові. Її супроводжувала стража. Царівна спустилася зі слона й передала чоловікові вузлик з їжею. Хазяїнові поля стало соромно. Він віддав юнакові свій одяг, а сам пов'язав його набедренную пов'язку. Потім він попросив прощення у царівни й відпустив юнака.
Молоді поселилися у будинку хазяїна поля, а сам він став жити у іншому будинку, по сусідству. Одного разу вночі жадібний хазяїн поля послав своїх слуг убити юнака. Побачивши їх юнак склав зміїні голову й хвіст так, що вийшла змія. Ожила змія й покусала пришедших, і всі вони вмерли. Потім змія кинулася до юнака. Той сказав:
- Якщо ти не заподієш мені шкоди, я буду шанувати тебе як божество. Змія почула словам юнака, і з тих пір люди стали почитати змій.
А незабаром цар багато обдарив молодих, і вони щасливо зажили у царському палаці.