Жив у одному селі селянин із дружиною. Селянина кликали Тхунтхуния. Що ні день дружина говорила йому:
- Яке у тебе некрасиве ім'я! Нічогісінько воно не значить. Побери собі інше - гарне.
Чоловік усі отшучивался, але дружина йому не давала спокою. Дні йшли за днями, і вона усе повторювала своє:
- Вибери собі ім'ячко покрасивей!
Набридло Тхунтхунии з нею сперечатися. Він і розв'язав піти пошукати собі нове ім'я. Увечері велів дружині напекти коржів, а сам ліг спати. Рано зранку Тхунтхуния зав'язав коржі у вузлик і вийшов з будинку шукати гарне ім'я. Ішов він, ішов і прийшов у якесь село. Там тільки що вмер одна людина. Його тіло саме несли на багаття. Люди кричали: "Рам! Рам! Істина - Рам!"-і гірко плакали. "Мені повезло, - подумав Тхунтхуния. - Ця людина вмерла. Виходить, я можу побрати собі його ім'я". Підійшов він до одній людині й запитує:
- Братик! Хто це вмер?
- Амарнатх.
Задумався Тхунтхуния: "Адже Амарнатх - значить владика безсмертних, а людей з таким іменем однаково вмер. Назвися я Амарнатхом, що пуття? Від смерті-те мені не піти! Ні, у цім імені гарного мало". З тим він і відправився далі.
У іншому селі він забрів на гумно. Бачить - якась людина вибирає рисові зерна з торішньої соломи.
- Братик! Невже ти не знайшов собі справи легше?- говорить Тхунтхуния. - Як тебе кликати?
- Дханпат.
Почув це Тхунтхуния й здивувався. "Адже Дханпат - значить багатій, -
Думає. - Та людині з таким іменем доводиться ритися у торішній соломі!
Ні, мало пуття називатися Дханпатом". Та він пішов далі.
Підходить ще до якогось села, а назустріч йому людей несе на коромислі важку ношу. У ту пору сонце вже припікало, і носій
Обливався потім. Побачив Тхунтхуния, як важко тому доводиться, і думає:
" Довідаюся-но я його ім'я".
- Братик! Куди ти йдеш? Та як тебе кликати?- запитує.
- Я несу речі моєму хазяїнові. А кличуть мене Лакгп-Ман.
Сказала людина й пішла своєї дорогою, а Тхунтхуния так і залишився стояти, роззявивши рота. "Владика Лакшман переміг і знищив найстрашніших ракшасов, - міркував він. - А людей, якої нарекли його іменем, тягає на собі всякі вантажі, немов осів. Ні, ні до чого мені брати це ім'я". Та він запік:
Амарнатх, хоч він "безсмертний",
А помер, як і усе;
Та "багатій" Дханпат, голодний,
Шукає зерна на гумне;
Знемагаючи від натуги,
Тягне Лакшман тяжкий вантаж, -
Я Тхунтхунией залишуся,
Як з народження звуся.
Далі Тхунтхуния не пішов - повернувся додому. Удома дружина запитала, яке ім'я він собі вибрав. Розповів їй Тхунтхуния, що бачив у дорозі, і дружина усе зрозуміла. Більше вони про його імені не сперечалися.