Трапилося одного разу, що володар звірів - лев - небезпечно занедужав. З кожним днем йому ставало усе гірше, гірше, і, нарешті, він так ослабшав, що із труднощами виповзав зі своєї печери.
Більше всіх горював про здоров'я лева лис. Ще б! Коли лев був здоровий, лис постійно вертівся у його стола й завжди одержував ласі шматочки. А тепер лисові доводилося самому роздобувати собі їжу. Це було зовсім не легко, тому що, поки лис харчувався подачками з левиного стола, він зовсім розучився полювати.
"Треба що-небудь придумати, розв'язав лис, а то я вмру голоду". Та, Прийшовши у печеру лева, він поклонився й сказав:
- Про притулок миру! Ви зовсім не опікуєтеся про свою священну особу. Накажіть, щоб піддані ваші приносили вам на обід кроликів, лісових курочок і куріпок. Тоді ви відразу ж поправитеся.
Лев важко зітхнув і промовив:
- Учора у мене був знаменитий китайський лікар. сказав, що хвороба моя пройде тільки після того, як знімання мозок осла!
- Так чому ж ви баритеся? - викликнув лис. Мозок з'їсте ви, решта знімання я - і усе будуть ситі!
- Те-Те й лихо, - сказав лев, - що у наших джунглі осли не водяться, і ніхто не знає, як їх заманити сюди.
- Ну, уже цієї-те лиху я допоможу, - сказав лис. Сядьте у входу у печеру й чекайте мене з ослом.
Сказавши так, він побіг у близьке селище. Побачивши тут осла, він запитав:
- Послухай, дядечко осів, чому у тебе такий сумний вид?
- А чому мені радіти? - відповів смутно осел. - Працюю я від зорі до
Зорі, живу впроголодь, а замість дяки одержую від хазяїв одні побої.
- Так чому ж ти живеш у такого хазяїна? - викликнув співчутливо лис. - Тобі треба зараз же втекти від нього.
- Нікуди мені піти, - сказав сумовито осел. - Усі хазяї однакові, усі вони б'ють мене й погано годують. Уже, видне, така доля ослів. Почувши скаргу осла, лис проговорив:
- Хіба ти не знаєш, що поблизу звідси, серед джунглів, розкинувся прекрасний луг? Ах, який це луг! Цілий рік покритий він солодкою й соковитою травою. Там завжди співають і граються веселі птахи. Опівдні, коли промені сонця особливо гарячі, мешканці лугу ховаються у більшу прохолодну печеру. Поспішимо туди, і ти будеш щасливий до кінця своїх днів.
Почувши такі слова, осів радісно закричав:
- Спасибі тобі, лис! Поспішимо скоріше на цей луг! Та осів з лисом побігли у джунглі. Коли вони досягли ліси, лисиць сказав:
- Насамперед я прагну показати тобі, дядечко осів, печеру, куди ти можеш укритися від спеки. Іди за мною.
Та він повів осла до житла володаря джунглів.
Як тільки осів побачив у печери величезного лева, він кинувся від нього із усіх ніг.
Лев кинувся у погоню, але від слабості не міг зробити й двох стрибків. Коли осів зник, лев сердито запитав:
- Що ж ми тепер будемо робити? Виходить, я так і не поправлюся ніколи?
- Не засмучуйтеся, володар наш! - сказав лис. - Я спробую знову обдурити цього осла. Тільки благаю вас, сидите у входу у печеру й не рухайтеся доти, поки осів не підійде до вас зовсім близько.
Та лис знову побіг у селище. Побачивши осла, він прикинувся здивованим.
- Що це з тобою трапилося, дядечко осів? Чому ти раптом утік?
- Так хіба ти не бачив, що у печери сидів лев? У мене немає ніякого полювання зустрічатися із цим звіром!
- Ах, який я неуважний! - почав брехати лис. - Зовсім забув попередити тебе, що у входу у печеру перебуває левине опудало.
- Опудало? - здивувався осел. - А навіщо ж там поставлене опудало?
- Щоб вам, ослам, було краще, щоб вас ніхто не скривдив! Адже ніякий звір не посміє ввійти у печеру, раз її опікує лев. Та тому всі осли можуть почувати себе там у цілковитій безпеці.
- Ось це зовсім добре! - зрадів осел. - Біжимо скоріше назад! Та осів знову помчався за лисом.
У входу у печеру він побачив нерухливого лев і змело до нього наблизився. Але як тільки осів порівняв зі звіром, лев змахнув лапою й убив його.
- Ну ось, - сказав задоволений лев, - головне зроблене. Осів у нас є. Зараз я спущуся до джерела, зроблю обмивання, а потім знімання мозок осла й буду здоровий!
Та лев побрів до ріки.
Залишившись один, голодний лис почав ходити навколо мертвого осла.
- Тепер я наїмся досита! - радів він. - Цікаво знати, яка частина у осла сама смачна? Я думаю, стегно. А може бути, груди? Ні, мабуть, саме смачне у осла - це печінка! Втім, що ж я говорю? Ясно, що саме смачне у осла - мозок. Тому-Те лікар і наказав леву з'їсти мозок осла. А я, бідний, навіть і не довідавшись який він на смак. Ось нещастя! А не чи спробувати мені маленький шматочок, щоб мати вистава про його смак?
Промовивши так, лисиць підійшов до мертвого осла й сам не помітив, як з'їв увесь мозок.
У цей час у печеру повернувся лев. Вшановувавши хвалу богам він повернувся до осла й побачив, що у того немає мозку.
- Що це таке! - заричав лев. - Ти посмів з'їсть цілющий мозок цього осла? Так я за це здеру з тебе твою мерзенну шкіру!
- Добрий володар наш, - протявкал лис - навіть і не підходив уводити, увести до ладу цьому ослові. Просто нам попався безмозкий осел. Так це й не дивно. Май цей осел мозок, хіба він повірив би моїм дурним оповіданням?