Жив у одному селі людей. Був він великий хитрун і ловкач. Та хоча не читати, не писати він не вмів, але легко обводив навколо пальця навіть найвідоміших грамотіїв і розумників. А за роботу він дав собі зарік ніколи не братися. Хитростями й різними витівками добував він собі деяка їжу й більшого не бажав.
Одного разу сіл він є. А підношення з їжею обліпила ціла хмара мух. Схопив він гілку, прийнявся їх бити й бив доти, поки не утомився. Тоді він покликав
Дружину й велів їй порахувати дохлих мух. Дружина нарахувала тридцять штук.
- Добре, - вимовив чоловік, - з нинішнього дня клич мене Хан - Тридцять Смертей.
Помалу й дружина й сусіди звикли кликати його цим іменем. Трапився якось у їхніх місцях неврожай. Хан - Тридцять Смертей залишив свій будинок і разом із дружиною перебрався у інше село. Одного разу призвав його до себе раджа й запитав:
- Чому ти займаєшся?
- Я роблю те, що не вдається іншим, - відповів хитрун.
- На це село щоночі нападає лев, - сказав раджа.- Убий його й доправ мені. Уб'єш лева - одержиш у нагороду сто рупій, не вб'єш - ранком тебе повісять.
Хан - Тридцять Смертей повернувся додому, сіл, похнюпивши голову, і став роздумувати, як йому виплутатися з лиха. "Я за усе своє життя лева й не бачив жодного разу. Де вже мені вбити його! Скоріше він сам мене з'їсть. А не вб'ю лева - ранком раджа повісить мене".
При думці про це з очей у нього полилися сльози. Дружина прийнялася його утішати:
- Чи варто про це плакати? Ось стемніє, і ми втечемо звідси куди-небудь подалі.
Ханові - Тридцять Смертей сподобалася рада дружини. Та вони стали готуватися до нічної втечі. День пройшов. Настала темрява. Усе у селі заснули.
- У нас набралося занадто багато речей, - сказала дружина, - нам не віднести всього. Сходь за село, там пасуться осли горшечника. Приведи одного осла, ми навантажимо на нього нашу поклажу й відправимося.
Хан - Тридцять Смертей вийшов за село й наткнувся на того самого лев, який ночами нападав на людей і тяг їх. Хан - Тридцять Смертей ніколи раніше не бачив лева, до того ж і ніч була зовсім темна. Він прийняв лев за осла, схопив його за вуха, притяг додому й прив'язав до дерева. А дружині він велів звалювати пожитки на осла. Дружина витяглася речі з будинку й повернулася, щоб принести світабоник. Вийшовши зі світабоником, вона побачила, що у дверей прив'язаний не осел, а лев.
- Лев! Лев! - закричала вона у жаху.
Хан - Тридцять Смертей зі страху ледве не впав без пам'яті. Кинулися вони у будинок, замкнули зсередини всі двері, забилися у кут і просиділи так до ранку. Ранком, тільки-но розвидніло, сусіди побачили, що перед будинком Хана - Тридцять Смертей прив'язаний лівий! Вони побігли до раджі й доклали, що Хан - Тридцять Смертей уночі піймав лев живим і прив'язав його біля свого будинку. Раджа здивувався й побажав побачити це чудо власними очима. Він велів покликати до себе Хана - Тридцять Смертей, але той через замкнені двері відповів:
- Дайте мені поспати! Я всю ніч ганявся за левом і утомився. Ті сто рупій, що покладаються мені у нагороду, нехай просунуть у дверну щілину, а лева вб'ють і доправлять у палац.
Як не кликав раджа Хана - Тридцять Смертей, той так і не вийшов з будинку.
Та ще пригрозив, що, якщо йому зараз же не видадуть обіцяну нагороду, він приведе лев у палац і випустить там на волю: нехай лев усіх у палаці з'їсть! Раджа злякався й велів негайно просунути у дверну щілину Ханові - Тридцять Смертей сто рупій. Прив'язаного лева абияк убили.
А як тільки раджа виїхав, Хан - Тридцять Смертей вийшов з будинку й почав перед усім народом хвастатися своєю хоробрістю.