Давним-давно на півдні Індії на березі океану стояв порт Чинчин. Це було велике торговельне місто. Туди приїжджали багаті купці з різних країн. Усі товари, які везли з Південної Індії у Китай, на острів Бали, на Яву, на Суматру й у інші країни, ішли через Чинчин. У цім місті жив купець по імені Бхауджик. У нього були три дочки. Він видав їх заміж за три братів, купців з Північної Індії, і ті сталі його помічниками у торговельних справах. Коли Бхауджик зостарився, він поділив майно між трьома зятями. Незабаром у всій окрузі зненацька трапився голод, і тривав він близько трьох років. Торгівля занепала. Три брати щосили допомагали один одному, але зрештою розорилися. Віддали своїм дружинам брати останні гроші й відправилися у чужі краї шукати щастя. Куди вони пішли, ніхто не знав. Сестри залишилися одні, без допомоги. Середня чекала дитини. Усі навколо, голодували. Якби не підтримка друга їх батька Яджнядатта, сестри напевно б умерли з голоду. Через якийсь час у середньої сестри народився син. Він був єдиною радістю для сестер. Назвали вони його Путраком, тобто синочком.
Коли Путрак виріс, він розв'язав відправитися на північ - повчитися якому-небудь ремеслу. Дійшов він до гір Виндхья й потрапив у дрімучий ліс. Там він побачив двох людей, які сварилися між собою. Справа дійшла до бійки. Путрак підійшов до них і запитує:
- Ви схожі один • на інший, як рідні брати, навіщо ж ви сваритеся?
- Батько наш був чарівником, - відповіли ті. - Він заповів нам три речі: дерев'яні сандалії, посохнув і казанок. Кому ними володіти? Щоб це розв'язати, ми й пробуємо наші сили.
- Так ви затіяли бійку через такі дрібниці? - запитав Путрак.
- Дрібниці?! А ти знаєш, які це речі? - викликнув один із братів. - Хто надягне ці сандалії, той може невидимкою полетіти куди захоче.
- А у цьому казанку ніколи не переведеться їжа!
У ньому знайдеш яких тільки захочеш страві й скільки душі буде завгодно, - сказав другий.
- Ціпок ця теж чарівна. Варто тільки намалювати нею яку-небудь річ-і ти її негайно одержиш, - додав перший.
Подумав Путрак і говорить:
- Добре! Щоб розв'язати, хто з вас сабоніше, нема чого затівати бійку. Біжіть-но обоє геть до того дерева. Хто повернеться, першим, тому всі й дістанеться.
Братам це сподобалося, і вони пустилися бігти до дерева. А Путрак, не втрачаючи часу даром, схопив однієї рукою посохнув, іншої - казанок, надяг сандалії, здійнявся у небо й зник.
Летів він, летів і раптом бачить унизу гарне місто. Спустився Путрак і пішов до міста. По дорозі йому зустріла баба. Від неї Путрак довідався, що місто називається Пушкарарати й що у царя, який їм править, є красуня дочка по імені Патали. Звіздарі передбачили цареві, що його дочка втече із чужоземцем. Тому цар тримає постійну, стражу у покоїв царівни.
Почув це Путрак і загорівся бажанням побачити царську дочку. Він знову надяг сандалії, невидимкою проникнув у палац і направився прямо до царівни. Побачив Путрак, яка вона красуня, і розв'язав одружитися на ній.
- Я звільню тебе із цієї у'язниці! - сказав він.
Як і пророкували звіздарі, царівна погодилася вийти за Путрака заміж. Обоє вони знали, що цар нізащо не дасть згоди на цей шлюб, і одружилися тайкома. А потім Путрак відніс свою дружину у безлюдне місце на березі Ганги. Отут він нарисовал. на піску чарівним ціпком велике, гарне місто - і відразу виросли на цім місці прекрасні палаци, сади й багаті базари. Найкрасивіший палац Путрак віддав своєї матері і її сестрам. А на додачу дав їм і чарівний казанок. Патали й Путрак стали правити цим містом і жили там довго й щасливо. Тому-Те й стало це місто називатися Паталипутрой.