Коли мир був ще зовсім юним, жив на світі велетень. Кликали його Вовчий Вітер. Куди б не помчався він, усюди сіяв лихо. Улітку він летів до себе у Країну Вічної Ночі, але коштувало хмарам восени закрити сонце, як Вовчий Вітер рвався на волю. Навіть могутні дерева жалібно скрипіли тоді, а молоді деревця тремтіли від корінь до верхівки. Зрідка Вовчий Вітер налітав і серед літа - зігне до землі стебла маїсу, і усе - більше їм не піднятися. Морські хвилі бігли від Вовчого Вітру на берег, немов прагли укритися у хащі лісу, а він завивав, точно зграя голодних вовків, і всі навколо ціпеніло від жаху. У той час на березі моря жило одне плем'я. Якось ранком усі дорослі пішли у морі рибалити, а діти у селищі залишилися.
Ледь сонце схилилося до заходу, як з півночі наскочив злий велетень. Він летів низько над хвилями й голосно завивав:
- Я Вовчий Вітер! Я Воолчий Веетер! Хто вийде назустріч, загине! По-гинув-Немає!
Метається Вовчий Вітер, із хвабо жмути піни зриває.
Довго боролися індіанці з розлютованим морем, здолати його не змогли - знайшли у хвилях свою погибель.
Потопив Вовчий Вітер човна, кинувся до берега, а там діти коштують осиротілі - у далечінь удивляються, серед хвабо батьківський човен виглядають. Задумав лютий велетень і малят перевести всіх до єдиного, так діти укрилися у глибокій печері, а вхід у неї завалили каменями. Скільки не вив Вовчий Вітер, не міг вивернути важку купу. Так і полетів.
- Я верну-усь... Поверну-Усь! - загрожував він.
Довго чутно було, як тріскотять і стогнуть дерева, а малята пригорнулися друг до друга й сидять у темряві.
Коли ж усе стихло, вони вибралися з печери й побрели на південь, у ту далеку теплу країну, про яку їм колись розповідали старі.
Багато днів ішли вони й раптом опинилися на галявині, де трава була по пояс, квіти - з долоню, а струмки - світліше ранкового неба. Догадалися вони, що потрапили нарешті у Вербову Країну. Густі ліси захищали їх тепер від Вовчого Вітру. Маленьким утікачам видалося, що їм ніщо вже не загрожує.
- Я проберуся у Вербову Країну, - пригрозив Вовчий Вітер.
Але зелені хащі не пустили його. Немов могутні воїни, відбивали дерева всі його удари.
- Ну, ви ще пошкодуєте про цей! - прохрипів Вовчий Вітер деревам і умчався ладь.
Восени він повернувся у Вербову Країну зі своїм братом - Північним Вітром.
Другий велетень міг обертати воду у камінь, морозну пару валив у нього з рота, і земля холонула від його подиху. Скрізь, де він пролітав, залишалася мертва крижана пустеля.
Удвох накинулися злі вітри на непокірливі ліси. Але лісові велетні тільки насміхалися над ними:
- Ми кедри, сосни, ялиці і їли! Ми самі родом із Країни Вічної Ночі й вас не боїмося!
А ось берези, осики й клени встояти не змогли. Вітри зірвали з них зелене вбрання й розвіяли по землі.
-Тепер я до вас доберуся, доберу-усь! - гудів Вовчий Вітер.
Але старі ялини вкрили своїми галузями маленьких утікачів, і холодні
Вітри пролетіли повз.
Коли ж зима відступила на північ, у Вербову Країну з'явився мудрий Глускеп, Щороку приїжджав він туди на нартах, які тягли собаки. Розповіли діти Глускепу, як вітри вбили усе листя.
- Ми нічого не просимо для себе, -мовили вони, - тільки поверни деревам їх
Одяг.
Глускеп курив трубку й мовчачи дивився вдалину. Він думав про те, що встигнув зробити на землі й що ще стояло йому зробити. Довго сидів так добрий Глускеп, і дим його трубки плив у небо, зливаючись із хмарами. Та сказав він нарешті:
- Я не можу повернути деревам ті листи, що зірвав з них Вовчий Вітер,
Але всі ці листи по моєму велінню обернуться птахами! Відтепер щоосені птаха будуть летіти у Країну Квітів і Літа, а навесні ви побачите їх знову. Птахи ці ніколи не забудуть, звідки вони родом. Немов листи, стануть кружлятися у повітрі. Голосу вітрів і дзюркіт вод відгукнуться у їхніх піснях. Ці пісні обрадують людей. А діти нехай бережуть птахів, пам'ятають про те, як не дав їх у образу зелений ліс. Та всі ті дерева, з яких Вовчий Вітер зірвав зелене вбрання, відтепер будуть щовесни одягатися зеленню знову. Підняв Глускеп свій чарівний жезл, змахнув ним чотири рази - і жовті, жовтогарячі, червоні листи, що лежали на землі, стрепенулися й злетіли вгору пташиною зграєю.