Жила-Була баба. Пішла вона одного разу до горшечнику й купила чотири горщики. Повернулася додому, поставила горщики на полицю, а сама дістала із глечика борошно й прийнялася пекти коржа.
Здоров'я баба була слабкого, ходила згорбившись. Працювати їй було важке. Місить вона тісто й думає про свою гірку частку: "Ось був би у мене синок, пішов би він зараз жати пшеницю". Сказала це баба вголос і важко зітхнула.
Почули її слова горщики, що стояли на полиці, захиталися, застукали друг про друга, начебто переговорюючись. А баба знову важко зітхнула. Тоді один горщик, який стукав голосніше всіх, захитався ще сабоніше. Та баба раптом почула:
- Матінка! Матінка! Я піду у поле жати пшеницю! Огляділася баба - нікого немає. А голос лунає знову:
- Матінка! Матінка! Я піду у поле жати пшеницю!
- Хто тут? Хто це говорить? - здивувалася баба.
А горщик зіскочив з полки й вприприжку підкотився до баби.
- Це я, матінка! Я!
Побачила баба горщик, і всі її зморщечки засяялися від посмішки:
- Так як же це ти, пустун, зможеш пшеницю жати?
- А ось подивишся, матінка. Я вмить попораюся! - Та горщик вприприжку викотився з будинку.
Докотився він до будинку сільського старости й закричав:
- Староста, староста! Побери мене у працівники, я буду пшеницю жати! Подивився староста своїми маленькими вічками на горщик:
- Бач ти, самого від землі не видне, а у працівники найматися прагне! - посміхнувся він.
Затягся він зі своєї трубки, потримав дим у роті, потім дунув на горщик і сказав:
- Де вже тобі пшеницю жати. Убирайся-но, Доки цілий!
- А ось подивишся, староста, який я! Укажи мені поле, на якому треба пшеницю жати! Розсміявся староста:
- Ти хоч і малий, так, видне, удал. Так і бути, іди у поле. У мене п'ятдесят бигхов землі під пшеницею. Подивимося, як ти жнеш.
Покотився горщик у поле. Але тільки-но він встигнув зникнути з очей, як негайно ж повернувся назад. Подивився староста - пшениця стиснута й зв'язана у снопи, а снопи вже лежать на гумне. Подивувався він:
- Ну й чудеса! Справи вистачила б на багатьох працівників, а отут одна мить - і готове! Ні турбот, ні турбот!
Та звернувся староста до горщика:
- Підійди-но, дружок, до мене ближче. Треба мені розплатитися з тобою за твою роботу.
Підстрибнув горщик і говорить:
- Обмолотиш пшеницю, тоді я й прийду за розрахунками. Даси мені за роботу горщик зерна.
Зрадів жадібний староста. Адже це зовсім даром! Горщика пшениці навіть одній людині на цілий день обмаль. "Ось простак мені попався!"-подумав староста, а сам давай хитрити:
- Як? Цілий горщик пшениці тільки за те, що поле стис? Ну так добре, що з тобою робити! Приходь після обмолоту. Дам тобі горщик пшениці. Горщик поскакав.
Настав час молотьби. Пшеницю обмолотили, провіяли. Став староста чекати, коли до нього горщик подарує. Дивиться - а він уже котиться. Підкотився й говорить:
- Староста, староста! Сип у мене пшеницю!
Став староста насипати пшеницю у горщик. Сипле-Сипле, а доверху ніяк не наповнить. Підсипав він ще, дивиться - а горщик як був, так і залишився порожній. Тоді староста побрав великий совок і почав швидше черпати пшеницю із засіку. Пройшла година, інший, третій: насипає староста пшеницю у горщик, а той усе ще майже порожній! Усю пшеницю з комори довелося старості вигребти, щоб абияк наповнити горщик. Задихався староста, піт з нього градами котиться. Від жадібності й злості особи на ньому немає: такий крихітний горщик, а всю його пшеницю вмістив! Отут, звичайно, без чаклунства справа не обійшлася! Шкода старості розставатися зі своєю пшеницею, але мовчить, рота не розкриває. Та й що користі говорити? Сам же обіцяв! Отут повз проїжджав один селянин. Горщик окликнув його:
- Агов, братик, підвези-но мене до будинку! Заплачу тобі сповна пшеницею. Звалив селянин горщик на віз і поїхав. А коли підкотив він до будинку баби, горщик закричав:
- Матінка! Матінка! Відчиняй! Я пшеницю привіз! Відчинила баба двері: перед нею горщик, доверху пшеницею насипаний. Не встигнула вона нічого сказати, глядь - а у всіх глечиках, горщиках, у прикомірку й навіть у дворі - скрізь повнісінько пшениці.
З радощів баба затіяла готування. Стала пекти коржа, так ненароком обпалила собі руку. Побачив це горщик, захитався:
- Досить тобі, матінка, самої всі справи робити. Пора й відпочити. Піду-но я шукати собі наречену. Одружуся, і буде тоді невістка допомагати тобі.
Та горщик відправився за нареченою. Котиться по дорозі, підстрибує. Раптом він побачив - сидять люди, відпочивають. " Мабуть, з весілля вертаються", - зміркував горщик.
Отут наречений відійшов убік і став немов шукати чогось. Догадався горщик, підкотився до нареченого ближче й наповнився доверху водою. Побачив його наречений, схопив. Але ледь він доторкнувся до горщика - той так і прилип до його руки. Як не намагався наречений відірвати горщик, усі дарма. А горщик і говорить:
- Дай, що попрошу, тоді відпущу! Дай, що попрошу, тоді відпущу! Злякався наречений, розв'язав погодитися.
- Що тобі треба? Говори!
- Віддай мені наречену!
Ще більше злякався боягуз-наречений.
- Добре, - говорить, - згодний. Підемо, бери мою наречену.
Віддав наречений свою наречену горщику, і горщик пустився у дорогу назад. Підкотився до свого будинку й закричав:
- Матінка, відкривай скоріше! Твій горщик наречену привів! Відчинила баба двері, дивиться - і вірно, коштує горщик, а за ним наречена. Увела її баба у будинок. Та стали вони жити весело й щасливо. Якось раз горщик говорить:
- Матінка, ти вуж стара стала. Важко тобі сухий хліб є. Я для тебе буйволицю дістану, щоб вона молоко нам давала.
Та горщик покотився до будинку старости. Наглядів він гарну буйволицю й прилип до її вим'я. Буйволиця стала брикати, бити ногою, але звільнитися від горщика так і не змогла. Зірвалася вона із прив'язі й кинулася бігти. Бігла вона, бігла, та й зупинилася саме перед будинком горщика - видне, щастя таке вуж йому випало. Закричав він:
- Матінка, матінка, відчиняй скоріше, я буйволицю привів! Баба відкрила двері. А буйволицю загнали у двір і прив'язали. Стали вони усе жити щасливо, у світі й любові. Буйволиця давала молоко, невістка клопотала по будинкові, а баба жила собі на втіху. Горщик опікувався, щоб у будинку ні у чому недоліку не було. Баба любувалася, як підскакує горщик, і їй видалося, начебто це її власний син плазує по підлозі. Невістка іноді навіть сміялася, дивлячись, як щаслива баба. Горщик же днем залишався горщиком, а ночами перетворювався у людину.
Три інших горщика дивилися на всі з полки й постукували друг про друга, немов раділи їхньому щастю. А коли дул вітер, з горщиків лунали звуки, схожі на дитячий белькіт.