У давні-старожитні часи розкинуло плем'я шайенов свій табір. За звичаєм, намету поставили у коло, а у середині діти затіяли ігри. Але ігор не вийшло: люди давно вже голодували, і у всьому таборі не було ні крихти їжі. Та отут викликалися людям допомогти два могутні ведуна. На першому ведуне була бизонья накидка. На іншому - точно така ж. Подивилися вони один на одного, здивувалися, що одягнені зовсім однаково! Та особи розфарбовані однаково, і пір'я на уборах у'ються однаково. Перший ведун сказав:
- Не чи тримаєш ти на мене зла? Навіщо наслідуєш моє вбрання? Ти що, смієшся треба мною?
Іншою відповів:
- По-моєму, це ти смієшся треба мною! Хто навчив тебе так одягатися? А перший ведун пояснює:
-Мені привиділося у сні, начебто відправився я до струмка, що тече поблизу нашого табору, і там провідав про це плаття. Другий сказав так:
-Та мені привиділося у сні, начебто відправився я до струмка, що тече поблизу нашого табору, і там провідав про це плаття. Пекуче заспорили ведуни, а потім розв'язали:
- Підемо до струмка разом і розв'яжемо, у кого з нас більше прав носити це вбрання.
Пішли вони до струмка, і всі люди направилися слідом за ними. У струмка один ведун з викликом запитав інший:
- чи Посмієш ти ввійти у струмок? Іншою відповів:
- Я-Те посмію! А ти?
Вони разом увійшли у струмок, ішли, ішли, а потім поринули на саме дно. Там, на дні, ведуни побачили бабу, яка жила у цьому струмку.
- Навіщо прийшли? - запитала баба. Ведуни були дуже голодні, тому вони відповіли:
- У нашому племені нема чого є. Допоможи нам!
Тоді баба дала кожному по мисці з їжею; одну миску вона наповнила кукурудзою, а іншу - пеммиканом.
Ведуни вернулися до своєму племені й віддали їжу людям. Кожний наївся досита - усе плем'я, до найменшої дитини. Але скільки б не їли з мисок, вони так і залишалися повними.
Цю стару-престару казку часто розповідають шайени. Вони добре пам'ятають, звідки у їхнім племені з'явилася звична їжа - кукурудза й пеммикан.