На одному дереві жили два птахи: ворона й горобчиха. Гнізда їх були поруч, на найвищій гілці.
А у ворони була така звичка: як почне її мучити голод, вона побере й з'їсть свої яйця.
Ось раз прилетіла ворона додому голодна й думає: "Чого б мені поїсти?" Дивиться - жодного яйця у гнізді більше немає. Думала вона, думала й надумала: " Знімання-но я яйця у горобчихи". Говорить вона горобчисі:
- Горобчиха, горобчиха! Дай мені твої яйця. Я їх знімання. А не даси - піду на тебе війною.
- Немає! Немає! - відповідає їй горобчиха.- Подивися, який у тебе брудний ніс - ти, видне, копалася у всякої дряни. Не дам я тобі мої яйця - ти їх опаскудиш. Злітай-но, дістань води й вимий ніс гарненько. Тоді й проси. Полетіла ворона до ставку:
- Ставок, ставок! Дай мені водиці. Мені ніс треба помити. Тоді горобчиха дасть мені з'їсти її яйця.
Що ж, побери, - говорить ставок.- Тільки глечик принеси. Летить ворона до горшечнику, просить:
- Горшечник, горшечник! Дай мені глечик. Я у нього води наберу - ніс вимити. Тоді горобчиха дасть мені з'їсти її яйця.
- Добре, - відповідає горшечник.- Злітай, принеси глини. Зроблю я тобі глечик.
Полетіла ворона до гори й говорить:
- Гора, гора! Дай мені трошечки глини. Горшечник зробить мені глечик. Я наберу у нього води й вимию ніс. Тоді горобчиха дасть мені з'їсти її яйця.
- Піди до корови, попроси у неї ріг, - відповідає гора.- Ось і накопаєш їм глини, скільки тобі треба.
Прилітає ворона до корови й просить:
- Корова, корова! Дай мені твій ріг. Я накопаю їм глини. Горшечник
Зробить мені глечик. Я наберу у пего водиці й вимию ніс. Тоді горобчиха дасть мені з'їсти її яйця.
- Добре, - відповідає корова.- Тільки ти принеси трави мені поїсти. Тоді я дам тобі ріг.
Прилітає ворона на луг і просить:
- Луг, луг! Дай мені трави. Я знесу траву корові, а вона дасть мені свій
Ріг. Цим рогом я накопаю глини й віднесу її горшечнику. Горшечник зробить мені глечик. Я наберу у глечик водиці й вимию ніс. Тоді горобчиха дасть мені з'їсти її яйця.
- Добре, - говорить луг. - Побери трави, скільки тобі треба. Тільки спершу серп дістань.
Відправилася ворона за серпом до коваля.
- Коваль, коваль!- просить вона.- Дай мені серп - трави нарізати. Я знесу
Траву корові. Корова дасть мені свій ріг. Її рогом я накопаю глини й віднесу її горшечнику. Він зробить мені глечик. Я наберу у глечик води й вимию ніс. Тоді горобчиха дасть мені з'їсти її яйця.
Коваль побрав смужку заліза, розжарив її з горні докрасна й викував серп. Потім запитує воронові:
- Який серп тобі треба: червоний або чорний?
- Червоний, - відповідає ворона.
Загострив коваль серп ще більше й поклав перед вороною. А ворона просить:
- Поклади серп мені на плечі, а то мені самої його не підняти.
Ну, коваль і поклав розпечений докрасна серп вороні на спину. Із тріском спалахнули у неї пір'я, і вмить від ворони залишилася тільки горсточка попелу.
З тієї пори зажила горобчиха спокійно.