На прекрасному острові Пакета жило плем'я індіанців, і була у цім племені гарна дівчина по імені Аи. Усе любили її за веселу вдачу, але трапилося так, що стала вона сумної й замисленої. Та усе через те, що полюбила вона юного Авитиу, який припливав на острів, щоб порибалити й пополювати.
Не зауважував молодий мисливець красуні Аи, байдуже проходив повз неї. Гіркі сльози проливала Аи й, щоб розвіяти тугу, усе співала й співала ніжним голосом про свою несчастной любові.
Щодня на світанку піднімалася смаглявка на високий стрімчак, і чекала, і виглядала на березі байдужого юнака, співала й плакала, поки не сідав він у пірогу й не спливав додому.
Та так гарячі були сльози бідної Аи, що пропалювали вони стрімчак наскрізь, а у гроті під стрімчаком луна без кінця повторювало її пісні. Якось раз Авитиу стомився від довгого полювання, зайшов у грот відпочити й заснув. Аи, як завжди, оплакувала на стрімчаку свою безмовну любов. Пропалили її сльози камінь і впали на зімкнуті віка юнака.
Здригнувся юнак і прокинувся. Схопив у сум'ятті лук і стріли, кинувся до своєї піроги й сплив у море.
З тих пір стало тягти його у грот нестримно, і щодня він приходив туди, щоб послухати чарівні пісні.
Ось одного разу ввійшов він у грот, і захотіти йому пити. Припав юнак до ключа, що збився крізь камінь, і напився. Тоді й трапилося чудо. Чарівне джерело наповнило серце Авитиу любов'ю, ніколи з тієї пори не розставалися закохані, а коли підійшла до кінця їх життя, умерли у той самий година. Люди говорять, що той, хто испробует водиці із ключа у гроті любові, обов'язково полюбить юну остров'янку й, куди б він не виїхав, однаково повернеться сюди за своєю коханою. А ще говорять, що відкриються йому самі прекрасні таємниці любові.