Замірок

Одна людина до того погано Жив, до того виголодався, що просто замірком став. Кинув він будинок і сім'ю й пішов у чужі краї. Довелося йому йти дрімучим лісом. Там жили тигри, пантери, усякі злі звірі. Але Замірок міцно сподівався на свою кмітливість. Ось він і пішов один через ліс. Ішов він обережно, остерігався звірів. Тільки зайшов у саму хащу, чує: хтось реве страшним голосом, а хто це - не зрозуміти. На тигра або пантеру зовсім не схоже. Злякався Замірок, став шукати дерево вище - куди б забратися. Раптом бачить: іде до нього велетень. Величезний, гора горою, чорний як сажа. Волосся сторчма. На чолі рога. Упасти до вух, ікла стирчать. На руках пазурі, довгі, гострі - немов кинджали. Та ще й ричить. Як побачив Замірок отаке страховиська - затремтів усім тілом, і у голові у нього скаламутилося. Так вчасно згадав, що розумні люди радять: у лиху розуму не втрачай. Стрепенувся він так як закричить: - Стій, нечиста сила! Ні з місця! А то вогнем спалю! Розреготався велетень. Увесь ліс загудів від цього реготу. Захиталися від страху дерева. Птаха закрили грудьми пташенят і завмерли у гніздах. Тигри, вовки, пантери розбіглися куди очі дивляться. А людина встояла. - Бережися, нечиста сила! - кричить.- Ти не знаєш, хто я такий, а то тебе вітром би здуло звідси. Ось дивися! Велетень чистіше тебе сидить у мене у кишені у коробочці. Він вийняв дзеркальце й показав велетневі. А у того ока кров'ю налилися, і став він ще страшніше, чим був. Побачив він себе у дзеркальце й злякався. "Та справді, - думає, - сила у нього небувала, якщо такого велетня він сховав у коробочку!" Затремтів велетень і заблагав: - Пан! Відпусти мене з миром. Я тобі відслужу. Засміявся Замірок: - Відпустити-Те я тебе відпущу. Тільки запам'ятай: приходь до мене щораз, як я тебе покличу. Велетень погодився. Дав Замірок своє волосся й говорить: - Як захочеш мене покликати, підпали це волосся. Я відразу з'явлюся. Сказав він це, попрощався, заревів і пішов ладь. А Замірок весело рушив по лісу далі. Дійшов Замірок до одного міста, так там і залишився. Раз до царя цього міста з'явився могутній богатир. - Прагну, - говорить, - помірятися силою із твоїми богатирями. Цар вислав змагатися із прибульцем усіх своїх богатирів, одного за іншим, тільки ніхто з них проти нього не встояв. Тоді цар велів кликнути клич по всіх своїх землях: - Хто переможе чужоземного богатиря, той одержить більшу нагороду. Багато раз кликали цей клич, а всі ніхто на бій не йде. Тоді прийшов до царя Замірок і говорить: - Я піду боротися з богатирем. Цар подивився на нього й бачить - силоньок-те у нього зовсім немає. Засміявся цар. А той знову на бій викликається. Покликав цар чужоземного богатиря й запитує: - Будеш із цією людиною боротися? Богатир подивився на Замірок і навіть скривився. А той усе своє повторює: - Я тебе вмить покладу на лопатки. Отут богатир не стерпів. - Добре, - говорить.- Давай боротися. Огородили для борців поле. Народу зійшлося сила-силенна. Замірок побрав та й підпалив волосок. Велетень відразу прийшов. Замірок йому говорить: - Мені сьогодні треба боротися з богатирем. Зроби так, щоб він упав, як тільки я його торкнуся. - Не тривожся. Зроблю, як ти просиш. Вийшли обоє борця на поле. Народ, як побачив Замірок напроти богатиря, прийнявся над обома насміхатися. Розлютив богатир, кинувся на Замірок. Тільки не дістав уводити, увести до ладу нього-велетень його беріг. Незабаром богатир сам упав. Усі просто діву давалися. Цар багато нагородив Замірок і поставив його головним над своїми богатирями. З тієї пори зажив він розкошуючи. Пройшло ще скільки-те часу. З'явився у лісі близько міста злий тигр. Він убивав усіх перехожих. Зі страху люди й ходити у ту сторону перестали. Скликав тоді цар народ і говорить: - Хто цього тигра вб'є або живцем до мене приведе, того я нагороджу. Отут усі богатирі стали показувати на свого начальника. - Тільки він і може таке зробити. Цар покликав його й велів убити тигра. Той говорить: - Махарадж! Влада твоя так велика, що тигр сам прийде до тебе з винної. Цар дуже здивувався й не повірив. А Замірок пішов у ліс. Там він викликав велетня й велів йому піймати тигра. Сказане - зроблене. У той же година тигр з'явився до царя. Як побачив цар, що тигр іде до нього, піджавши хвіст, здивувався більше колишнього, багато нагородив Замірка й призначив його своїм головним радником. Став Замірок радником і говорить цареві: - Треба розпустити військо. На що воно, раз тобі служу я? Спершу цар його не послухався. А потім побрав та й розпустив усіх своїх воїнів, залишив тільки саму малість. Довідався ворог, що військо у царя розпущене, зрадів й став загрожувати йому війною. Народ всполошился. Війська-Те немає - як воювати? Воїни, які осталист, зайняті по селах і містам. Послав цар за Замірком і запитує: - Воювати-Те як будемо? А той говорить: - Не турбуйся, махарадж. Завтра я сам піду на ворога. Побачиш-Усі його військо вмить розбіжиться. Не повірив йому цар. Лаяв його про себе на чому світло коштує. Так тільки що зроблене, того не відвертаєш. На інший день зранку Замірок підпалив волосся. Велетень відразу прийшов. Замірок йому усе розповів і просить: - Придумай, як прогнати враже військо, а ворожого царя у полон побрати. Велетень дав йому жменьку сочевиці: - Іди на війну. Як підійде вороже військо ближче, кинь у його сторону цю сочевицю. Про інший я сам подбаю. Пішов Замірок воювати. Цар, напівмертвий від страху, поставив йому на чоло тилак і відпустив його. Побачив ворожий цар, що назустріч його війську вийшов усього одна людина, і не міг надивуватися. Велів він своїм воїнам схопити цього нахабу. Ось підійшло військо ближче до Замірка-Він і кинув назустріч йому сочевичні зерна. Відразу ока у воїнів застелило тьмою-нікому нічого не мабуть. Почали вони битися й порубали один одного. Хто вцілів, ті розбіглися. А Замірок побрав у полон ворожого царя, закував його у ланцюзі й привів у місто. Цар нагородив його більше колишнього й посадив на царство у ворожих землях.