Жив на світі жадібний брахман. Ішов він одного разу у сусіднє село, бачить - у дороги клітка, а у ній замкнений лівий. Брахман підійшов ближче, став розглядати лева, а той говорить йому:
- Брахман, ти добрий, усіх-те ти жалуєш, усім допомагаєш. Зглянься наді ною, звільни мене.
- Ні, якщо тебе випустити, ти адже з'їж мене, - відповів брахман.
- Я лівий, а леви дотримують слова. Клянуся, що не знімання тебе, а дам багато грошей і піду геть.
Зрадів брахман, як почув про гроші, і відкрив дверцята клітки. А лев вийшов на волю й говорить:
- Знаєш, брахман, я давненько не їв і зараз, мабуть, знімання тебе, щоб утамувати голод.
Злякався брахман.
- Я зглянувся над тобою й визволив тебе, - сказав він. - Адже ти обіцяв, що не з'їж мене. Не годиться тобі порушувати своє слово.
- Людей - безчесне створення, йому дарма порушити обіцянка. З жадібності він може зробити будь-який гріх. А ти до того ж брахман, усім відомо, як ви, брахмани, жадібні. Та звільнив ти мене тільки заради грошей. Тому я неодмінно тебе знімання, - сказав лев.
- Але це несправедливо! - закричав брахман. Неподалік паслася худа буйволиця.
- Добре, - сказав лев. - Підемо до буйволиці, нехай вона нас розсудить. Пішли вони до буйволиці й розповіли їй, у чому справа.
Буйволиця сказала:
- Людей - жадібна істота. Поки я давала молоко хазяїн кормил мене, а тепер молока у мене ні, ось мене й відвели сюди, у ліс, і кинули одну. Нема чого жалувати людину. З'їж його, лев!
- Буйволиця дурна, - сказав брахман. - Підемо краще запитаємо кого-небудь іншого.
Пішли вони до коня й попросили розсудити їх.
- Не варто жалувати людину, - сказав кінь.-
Поки я була міцної й сабоної, на мене звалювали важкий вантаж і їздили верхи. Тепер я зостарилася, і хазяїн перестав мене годувати. Я броджу по лісах і сама опікуюся про свою їжу. Тому з'їж, лев, цього брахмана.
- Кінь нічого у нашій справі не розуміє, - сказав брахман. - Потрібно піти до кого-небудь поумней.
Пішли вони до бика. Бик був міцний, угодований. Брахман йому говорить:
- Як добрий твій хазяїн! Він щодня годує тебе свіжою травою й зерном, худнути тобі не дає. Розсуди ти нас: я звільнив цього лев із клітки, а він тепер прагне мене з'їсти. Правда адже, люди так не надходять?
- Більш віроломної істоти, чому людей, важко знайти, - відповів бик. - Я пашу поле свого хазяїна, тягну його віз, ось він мене напуває й
Годує. А коли я зостарюся, він кине мене помирати голодною смертю. Не слід проявляти жаль до людині. Та, якщо ти, лев, з'їж брахмана, це буде цілком справедливо.
Після цих слів лев одним ударом прикінчив брахмана й з'їв його.