За давніх часів до півночі від ріки Нармади було велике місто. Жили у цім місті одні жінки, а правила містом рани Джваля. Усе жінки у місті й сама рани були незаміжніми. Жоден із чоловіків не змів увійти у це місто. Навколо міста на всіх дорогах стояли на стражі збройні жінки. Як тільки вони бачили, що який-небудь чоловік намагається пробратися у місто, вони негайно вистачали його й приводили до рани. Чарівним заклинанням вона обертала його у собаку й наказувала вигнати з міста. Перед палацом рани був ставок, у якому цвіли лотоси. З іншої сторони палацу був ще один ставок. Рани щодня купалася у ньому. Одного разу, купаючись, вона раптом побачила, що до ставку підходить прекрасний юнак. Краса юнака так уразила рани, що вона відразу ж закохалася у нього й захотіла вийти за нього заміж.
Але поки вона виходила з води, юнак зник. Як не намагалася рани, знайти його вона не змогла. Але вже одна тільки любов до нього зробила її щасливої.
Після цієї зустрічі, через покладений строк, рани народила дівчинку. Вона дала їй ім'я Майя й у її честь перейменувала своє місто у Майянагари - Місто Майї.
У ставку з лотосами перед палацом рани жив водяний дух. Рани щодня молилася йому, і він, виходячи до неї після молитви, перевіряв їй різні таємниці. Одного разу у Майянагари прийшов один царевич. Він був учнем гуру Горакхнатха й одержав колись у дарунок від гуру намисто. Надягши його, він ставав невидимим. Гуру дав йому також мішечок чорного попелу. Якщо щіпку цього попелу кидали у кого-небудь - ця людина починала танцювати. Був у царевича й чудесний меч, який за наказом хазяїна сам міг знести ворогу голову.
Надягши на шию намисто, царевич прийшов у місто й, непомічений, наблизився до самого палацу рани. Дух, що жив у ставку, довідався про це. Він доклав рани, що до її палацу підійшла людей, обмившись кров'ю якого можна знайти безсмертя.
Тим часом царевич увійшов у палац і зняв намисто. Як тільки принцеса Майя побачила царевича, вона відразу у нього закохалася. Рани довідалася про це й кинулася було на царевича з мечем, але він надяг на себе намисто й негайно зник з очей.
Рани поспішила до водяного духу за радою, як погубити царевича. Дух пояснив їй, що, якщо не відняти у царевича намисто, мішечок з попелом і чудесний меч, погубити його не можна.
Почувши про цей, рани прийняла вигляд гуру Горакхнатха. Вона веліла своїм служницям принести дров і скласти навколо неї так, начебто б на цім багатті збиралися спалити гуру.
Царевич побачив усе це. Він не догадався про чарівництво, а подумав, що його наставникові загрожує лихо, і поспішив йому на допомогу.
- Не підходь близько, - сказала йому рани у образі гуру Горакхнатха, - а якщо прагнеш урятувати свого гуру, кинь мені бачили намисто, мішечок з попелом і меч.
Царевич повірив і кинув їй усі ці речі.
Тоді рани прийняла свій колишній вигляд і погналася за царевичем. Рятуючись від неї, царевич прибіг до принцеси Майї. Принцеса чарівною змовою перетворила його у квіткову гірлянду й надягла собі на шию. Рани вбігла у палац і стала розпитувати дочка, не чи бачила вона царевича. Майя відповіла, що не бачила. Рани поспішила до ставку. З води вийшов дух і розповів їй, що Майя звернула царевича у гірлянду й надягла собі на шию.
Але перш ніж рани повернулася у палац, Майя побрала з її кімнати намисто, мішечок з попелом і меч і віддала їхньому царевичеві. Тільки-но рани ввійшла у Спокої дочки, як царевич кинув на неї щіпку попелу. Рани відразу забула про те, що прагла вбити царевича, і пустилася у танок. А царевич улучив зручний момент і мечем відрубав їй голову.
Після цього він зіграв весілля із принцесою Майєю, і вони зажили
Щасливо. Усіх дівчат міста царевич видав за гідних наречених. Та з тих пір там стали жити й жінки й чоловіка.