Жила-Була дівчина, кликали її Лаччхи. Одного разу відправилася вона з подружками по воду. Прийшли дівчини до колодязя й повели розмови про наречених так про весілля.
- Батько купив мені дороге весільне вбрання, - сказала одна.
- А для мене рідні нареченого шиють ошатне весільне плаття, - сказала інша.
Стали дівчини хвастати одна перед інший, а Лаччхи мовчить. Вона була дуже бідна, батьки її давно вмерли, і не було нікого, хто б про неї подбав і видав би її заміж. Їй дуже хотілося вставити слівце у цю розмову, і вона сказала:
- Подруженьки! У мене новина! Мій дядько вертається з далеких країв. Він везе мені багато дорогих убрань і прикрас.
А неподалік від дівчат розташувався продавець скляних браслетів, він чув усю розмову. Насправді ж це був злодій. Він тільки для виду торгував копійчаними дрібничками, а сам розшукував багатих покупців, а потім улучав момент і грабував їх. Злодій цей переодягся й, як тільки стемніло, з'явився до Лаччхи. Він прихопив із собою дороге плаття, прикраси й різні інші речі.
- Я твій дядечко!- сказав він Лаччхи. - Жив я у чужих краях, нагромадив багато багатства, і ось приїхав на батьківщину. Тепер прагну видати тебе заміж. Є у мене на прикметі один багатий юнак - син мого друга. Підемо із мною! Лаччхи повірила, що це насправді її дядечко. Зібрала вона всі свої речі й пішла з ним дивитися нареченого. Вийшли вони на дорогу, чують - ворона закаркала:
Горі, горі нашої Лаччхи! Розум куди твій подівся? Адже ти зі злодієм тримаєш шлях!
- Що це ворона кричить?- запитує Лаччхи. А "дядечко" у відповідь:
- Ти ж знаєш, які тріскачки ці птахи. Не обертай на них уваги! Пішли вони далі. Назустріч їм - павич. Побачив він Лаччхи й запік: Горі, горі нашої Лаччхи! Розум куди твій подівся? Адже ти зі злодієм тримаєш шлях!
Ще далі зустрівся їм шакал. Він повторив теж, що говорили ворона й павич, але "дядечко" удалося переконати Лаччхи, що усе це порожня балаканина. Привів він Лаччхи до себе у будинок і говорить:
- Послухай-но мене, дівчина, я тобі розповім усі начистоту: зачарувала ти мене своєю красою, і прагну я на тобі одружитися. Ось мій будинок. Залишися у ньому й будь мені дружиною.
Почула це Лаччхи, залилася горючими сльозами, так що поробиш? Залишилася вона у злодія у будинку.
Щодня злодій ішов на видобуток, а за Лаччхи велів доглядати своєї матері - страшній, зморшкуватої й лисої бабі. А у Лаччхи волосся були гарні: довгі, чорні, блискучі. Бабі вони дуже подобалися. Раз, коли її сина не було будинку, вона запитала Лаччхи:
- Звідки побрала ти такі гарні волосся?
- Я за це повинна дякувати свою матінці, - відповідала Лаччхи. - Вона, бувало, покладе мої волосся у ступку так потім як прийметься товкти їх пестом. Від цього мої волосся й виросли такі довгі. У нас у селі усе так роблять.
- Бачиш, у мене волосся всі повилезли, - сказала баба.- Може, вони виростуть, якщо і я покладу свою голову у ступку.
- Тому ж немає?
Тільки вилучила баба голову у ступку, як усе у неї перед очима поплило й вона звалилася намертво. Тоді Лаччхи одягла її у своє весільне вбрання й посадила на ліжко, а сама забрала усе, що було у будинку ліпше так подороже, і пустилася бігти. Раптом ви-дит - іде назустріч злодій і несе два крадені жернова. Сховалася Лаччхи у кущі, щоб він не помітив її. Але злодій ще бачили побачив, що якась жінка шаснула у кущі, і з побоювання, як би вона не помітила крадене й не підняла шум, обійшов кущі сторонкою. Коли злодій прийшов додому й покликав Лаччхи, ніхто не вийшов на його заклик. Розлютився злодій так як жбурне
Жернова у жінку, що сиділа у весільному платті! Він адже не знав, що це була зовсім не Лаччхи, а його рідна мати. Коли ж злодій вдивився так розпізнав матір, то зрозумів, що сам винний у її смерті. Та захотілося йому помститися Лаччхи.
А Лаччхи прийшла у рідне село й поселилася у своєї подружки. Так пройшов місяць, і Лаччхи розв'язала, що тепер-те вуж злодій не стане її розшукувати. Вона стала ночувати у себе будинку. Але про всякий випадок щораз клала собі під подушку гострий кинджал.
Раз уночі, коли Лаччхи спала глибоким сном, у будинок до неї проникнув той злодій, а з ним - троє його друзів. Вони прив'язали сплячу Лаччхи до постелі й винесли її разом з ліжком з будинку. Лаччхи прокинулася, але виду не подала - лежала тихенько. Коли ж її принесли у ліс, вона обережно вийняла кинджал і відітнула голів двом друзям злодія, що йшли спереду, а після й третьому. Сам злодій встигнув влізти на дерево. Тоді Лаччхи підпалила дерево, і злодій загинув у полум'ї.
Ось як позбулася хоробра Лаччхи від злого злодія. Потім вона пішла до нього у будинок, забрала усе добро й відвезла до себе. Стала вона дуже багатої. Слух про її сміливість і багатстві рознісся по окрузі, і стали свататися до неї наречені із самих гарних сімей.