Жив був багатій. Було у нього багато корів і великий-превеликий бик. Коли череда гнали пастися у ліс, тигр завжди говорив: "З'їсти б мені цього бика, він такий жирний. Я багато днів був би ситий".
Був там ще злодій. Він теж завжди говорив: "Украсти б мені цього бика. Я б продав його й одержав купу грошей".
Якось раз тигр і справді розв'язав потягти бика. Те ж задумав і злодій. Тигр ще днем забрався на кукурудзяне поле, сховався там і став чекати. " Нехай-но люди підуть спати, - говорить він сам собі, - тоді я миттю схоплю бика й потягну його у ліс". А злодій у темряві наткнувся на тигра й думає: " Бик-Те сам з корівника вийшов. Мені його й красти не доводиться. Він до мене сам прийшов". Побрав і накинув на тигра мотузку. Обв'язав його мотузкою за шию й потягнув за собою - тягне й ціпком пригощає. Ранок вуж близько, а він усі його тягне до лісу й лупить по голові із усіх сил, так що тигр зовсім отетерів. Стало світати. Злодій дивиться: матінки, так це тигр! Разом кинув мотузку й бігти без оглядки. Сам у одну сторону, а тигр - у іншу, прямо у ліс із усіх ніг припустив. Побачив його шакал і запитує:
- Куди це, дядечко, ти так квапишся?
- Сам не знаю, племянничек, - відповідає той. - Нині вночі попався я у руки до головобойцу. Усю ніч безперервно він мене по голові колошматив.
- А на кого він схожий, цей головобоец, дядечко? Покажи його мені.
- Що ти, синок, - говорить тигр, - до головобойцу я не піду. Глянь-но, геть він де. Сам туди і йди.
- Цікаво мені, дядечко. Піду подивлюся, - сказав шакал і втік.
А злодій сидів неподалік і думав зі страхом: "Адже він міг мене зжерти, цей тигр-те. У користь не поберу, тому він мене не зжер". Отут він помітив шакала, ліг( плиском і одягом зверху укрився.
Шакал довкола нього обійшов і говорить сам собі: "Ка-3 який же він із себе, цей головобоец? Добре б на нього | подивитися". Та рушив до його голови. Тієї часом злодій непомітно висунув руку, схопив шакала за хвіст у самого кореня так як прийметься його крутити у повітрі - точно так, як сантали вузол із черепашками крутять, коли вапно палять. Крутив, крутив, поки не утомився, і жбурнув ладь. Шакал жах як перелякався. Пустився бігти, а сам увесь тремтить. Прибіг до тигра й говорить:
- Дядечко, це не головобоец. Це захвосткрутабощик Ти мене обдурив. Біжать вони разом і зустрічають ведмедя.
- Куди це, племяннички, ви так квапитеся? - запитує ведмідь.
- Ти, дядечко, не повіриш, - відповідав шакал.- Захвосткрутабощик мене за хвіст так страшно крутив, що я думав - помру.
- Ну-но, з яких він, племянничек? - запитує ведмідь. - Не із чи тих, кого я чимало поїв на своєму столітті?
- Що ти, дядечко! Вірно вуж, немає. Тобі такого не з'їсти, я-те знаю. Мабуть - спробуй, з'їж ти його чи ні.
Пішов ведмідь, куди йому показали. Злодій сидів на старому місці. Побачив ведмедя й думає: "Він іде прямо па мене. Адже він мене з'їсть. Заберуся-но я краще на дерево, а то мені не бути живу". Поліз він на дерево, а ведмідь лізе слідом. Злодій від страху себе не пам'ятає, тремтить і лізе усе вище й вище. А ведмідь - за ним. Як добралися до самої верхівки, до тонких галузей, вершинка підломилася, і обоє шльопнулися об землю. Ведмідь-Те перший упав, а злодій на нього зверху - хлоп. Абияк випутался ведмідь - і навтьоки. Зустрів після ведмідь шакала й говорить:
- Ну й жартівник ти, племянничек! Здорово ти мене обдурив - сказав, що це захвосткрутабощик. Він не захвосткрутабощик, а сверхухлопник.