Пастух і одноокий велетень Зарбаш

26-06-2016, 15:51 | Інгуські казки

Говорив мені старий ворон, начебто трапилося це тоді, коли у горах велетні жили, а всі звірі, і більші й малі, по-людськи говорили. Може бути, так, а може, і немає. Недарма про ворона ходить поголоска, що він і лисові обдурив.

Праг я розповісти цю казку по-вороньи - у довгих словах. Але я згадав, що розумні люди говорять: гарна мотузка довга, а мовлення коротке.

Слухайте й не перебивайте...

... Жив-Був пастух. Пішов він одного разу у гори -пасовище для своєї череди доглянути. Ішов-Ішов і на крутому схилі побачив овець. Людей при череді не було. Пастух здивувався. "Хто це овець без догляду у такому місці залишив? Розбредуться по горах - не збереш потім", - подумав він. Та отут помітив, що за вівцями доглядає великий білий козел: відійде вівця убік або відіб'ється від череди - козел доганяє її й штовхає рогами у бік, щоб ішла назад. Дивився пастух і дивувався. Сонце вже сідало за гори. Білий козел зібрав овець і погнав кудись: видне, направлявся додому. Пастух пішов слідом.

Череда підійшла до високої скелі й зупинилося у великої печери. З печери вийшов хазяїн: одноокий велетень Зарбаш. Він загнав череду у печеру, пробурчав щось білому козлові й праг було зникнути у печері, але побачив здивованого пастуха. Підійшов до нього, нагнувся, розглянув його, навіть пальцем поторкав і промовив:

- Давно я людей не зустрічав. Заходь, гостем будеш.

Прийняв велетень пастуха привітно, почастував бараниною, а потім велів йому зварити обід на двоє, а сам прикрив каменем вихід з печери й завалився спати. Білий козел теж задрімав. Пастух прийнявся клопотати у багаття. Раптом чує - кішка поруч мяучит. Він кинув їй шматок м'яса, а вона йому й говорить людським голосом:

- Послухай, пастух, велетень Зарбаш тільки причиняється добрим. Насправді він людожер. Прокинеться й з'їсть тебе. Прагнеш, я допоможу тобі урятуватися?

- Як же ти допоможеш мені?

- Допоможу тобі не силою своєї, а радою. Загостри докрасна залізний рожен і вдар Зарбаша у його єдине око. Велетень підхопиться, кинеться шукати тебе, але ти укрийся у кам'яній щілині й не попадайся йому у руки, Зарбаш прийметься тебе кликати буде пропонувати своє золоте кільце. Але ти знай мовчи. Та кільця того не бери: як тільки побереш його у руки, воно перетвориться у міцний ланцюг,

Закує тобі руки, і тоді ти пропав.

Пастух послухався кішки. Загострив залізний рожен, підкрався до велетня й ударив у його єдине око. А потім укрився у кам'яній щілині й сидить мовчить. Зарбаш реве від болю, метається по печері, але не може знайти пастуха. Метався-Метався, а потім ліг, зробив вигляд, що зовсім знесилів я ось-ось умре. Та говорить слабким голосом:

- Пастух, побери на пам'ять моє золоте кільце. Мені воно більше не знадобиться.

Але пастух мовчить, не бере кільця, як його кішка навчила. Велетень покричав-покричав, потім затих і заснув. Пастух теж ліг спати. Рано ранком відчув, що хтось його смикає за рукав. Відкрив ока - кішка вчорашня. Побачила, що пастух прокинувся, і говорить:

- Зараз велетень устане й відсуне камінь, щоб випустити з печери своя череда. Ти загорнися у овечу шкіру й вийдеш із чередою на волю. Тільки мене теж із собою побери.

Пастух відшукав у куті баранячу шкіру, загорнувся у неї, кішку сунув за пазуху й сидить чекає.

Прокинувся велетень, заворочався важко й крикнув:

- Агов, білий козел, розвидніло вже або ще немає? Білий козел, який у нього замість пастуха був.

Подивився у щілину й відповідає:

- Розвидніло, уже й сонце зійшло. Давно пора череда виганяти.

Зарбаш навпомацки добрався до виходу, відвалив кам'яну брилу, випустив білого козла, потім став виганяти овець. Торкнеться вовни рукою, переконається, що це вівця, і виштовхує її з печери. Забрався пастух у середину череди, а коли підійшла його черга виходити - поповз рачки. Велетень доторкнувся уводити, увести до ладу нього рукою, почуває - вовна. Пропустив він пастуха, та ще пхнув, щоб скоріше виходив.

Вибрався пастух з печери, зрадів, що сонце бачить. Побрав він із собою кішку, що врятувала його, і поспішив додому...

Говорив мені старий ворон і про те, що далі було: як повернувся пастух у аул, як дивував людей своїм оповіданням, як жилося при ньому кішці, яка врятувала його. Усе повідав ворон, нічого не пропустив. Та була мовлення його довга. Але довга гарна мотузка, а мовлення, чому коротше, тем краще.

Зараз ви читаєте казку Пастух і одноокий велетень Зарбаш