Чи Було, не було чи - не скажу. Одного разу могутній падчах зібрав своє військо й рушив у похід. На сьомий день шляху один з вершників наїхав на мурашник. З мурашника пролунав грізний окрик:
- Що за дурень веде війська, не розбираючи дороги!
Падчах почув зухвалі слова, сабоно прогневался й велів схопити того, хто їх вимовив.
Принесли до падчаху мураху, Падчах глянув на нього й здивувався:
- Який маленький, а такий сердитий!
- Краще бути маленьким, так удаленьким, чому більшим, але безглуздим, - відповідала мураха.
- А голова у тебе яка більша!
- Виходить, є де розуму вміститися.
- А чому талія у тебе з волосок?
- Теперішній джигіт повинен бути тонким поясі. Я не живу заради живота, завжди їм у міру.
- Що ж з'їдаєш ти за рік?
- На рік мені одного пшеничного зернятка вистачає.
- Цьому я нізащо не повірю. Неправду ти говориш!
- Хіба теперішній джигіт буде говорити неправду? - образилася мураха.
- А я можу легко перевірити, чи говориш ти правду або обманюєш, - насупився падчах. - Велю тебе у ящик закрити й покласти туди одне пшеничне зерно. Та тоді подивимося, що з тобою через рік стане.
Піймали воїни падчаха мураху, замкнули у ящик і поклали туди одне пшеничне зернятко.
Та ось пройшов рік. Падчах зовсім забув про мураху. Нарешті хтось із воїнів нагадав йому. Тоді падчах наказав відкрити ящик. Він дуже здивувався: за весь рік мураха з'їла тільки половину зерна. Інша половина його була ціла.
- Чому ти з'їв тільки половину зерна? - запитав падчах.
- Тому що дурень, що посадив мене сюди міг не згадати про мене ще цілий рік. Та я про всякий випадок приберіг другу половину зерна, - відповіла мураха.