Жив так був одного разу цар, і кликали його Яннакис. Говорить йому мати:
- Яннаки, одружися.
- Ні, не прагну.
- Одружися, син, негоже паную без цариці.
- Не найшлася ще по мені наречена.
Раз пішов Яннакис на полювання, підстрелив птаха, і кров її закапала на сніг. Прийшов додому й говорить матері:
- Тільки ту у дружин собі поберу, що біла як сніг і рум'яна як кров.
- Де ж знайти таку, дитятко, що біла як сніг і рум'яна як кров? Такі тільки у Нижньому світі водяться!
- Скажи мені, хто вона, сходжу й приведу тобі невістку.
- Іди, -говорить, - у Нижній мир і знайди Марио, дочку відьми Ламии, вона і є твоя суженая.
Негайно Яннакис у шлях пустився, добрався до Нижнього миру, знайшов Марио, дочку Ламии. Як побачив її, ледве не осліп від краси. Мовила дівиця:
- Що шукаєш тут, Яннаки? Іди, не те з'їсть тебе моя матінка.
- А ти спрягти мене, ось і не з'їсть.
- Де ж мені тебе сховати? Сюди не заходять люди. Як ти сюди потрапив?
- Так я за тобою, Марио, прийшов, ти моя суженая !
Тоді схопила вона його й сховала. Та тільки сховати встигнула, відьма повернулася:
- Десь тут, десь там людиною пахне.
- Що ти, матінка, звідки тут бути людині? СіДай-но краще так співай гарненько!
Села Ламия за стіл, поїла, попила - наїлася. А коли наїлася, дочка й говорить:
- Що, матінка, якщо зараз людину знайти, з'їла б. його?
- Тепер, - говорить, - не зможу, сита вже.
- АГОВ, Яннаки, ну-но вийди, здайся моїй матінці!
Небагато часу через піднялася Ламия, відправилася на полювання. Залишила старого чоловіка будинок стерегти.
Тільки мати за двері, Марио приспала батька, схопила Яннакиса за руку, і пустилися вони бігцем. Повернулася Ламия, немає ніде Марио. Шукає там, шукає тут, розштовхала старого:
- Де Марио?
- А мені почім знати? Я спав, нічого не бачив. Розлютила відьма, кинулася у погоню. Ось бегутмарио і Яннакис, бачать удалині чорну хмару. Говорить Марио:
- Бачиш ту хмару, Яннаки? Це мати за нами женеться. Стань-но ти церковкою, а я колоколенкой.
Став Яннакис церковкою, Марио - колоколенкой. Нагнала їхня хмара, зстрибнула на землю відьма, штовхнула церковку, пхнула колоколенку, а погубити втікачів не вдалося. Тоді вона піднялася й ні із чим полетіла.
- Агов, Яннаки, біжимо, шлях ще не близький! Побігли вони далі, бачать - знову за хмара чорна.
- Снову нас матінка наздоганяє! Тепер ставай ти джерелом, а я водицею.
Став Яннакис джерелом, стала Марио водицею й потекла. Знову зстрибнула із хмари відьма, підбігла до джерела - розприскала воду, замутила, а погубити втікачів не вдалося. Тоді вона піднялася й ні із чим полетіла. А Яннакис із Марио знову у шлях пустилися. Та бачать - знову хмара їх доганяє. Говорить тоді Марио:
- Ставай тепер ти, Яннаки, морем, а я буду утицей.
Став отут Яннакис морем, обернулася Марио утицей, л побігла утица до моря, кинулася у хвилі й ну плавати! Ось і хмара наблизилася, спустилася Ламия, підбігла до моря, почала кликати:
- Марио моя, глазоньки мої, светик мій, підемо додому!! Ось повернеться Яннаки до матері, вона його вимиє, вичеше - забуде він тебе! Мовить Марио Яннакису:
- чи Чуєш, Яннаки, про що говорить моя матінка?
- Нехай собі бовтає, Марио моя! Ти моя суженая, чи мені тебе забути?!
Чекала, чекала відьма, не дочекалася й у дорогу назад пустилася. Говорить тоді Яннакис:
- Тепер, Марио, пішли до моєї матінки. Ішли, ішли, підійшли до самого палацу. Дав Яннакисдевушке колечко й амулетик і говорить:
- Марио, светик мій, суженая моя, побудь тут недовго. Я піду плаття приготую, тобі його принесу. Ти переодягнешся, і підемо разом до моєї матінки.
Сказав так, а тільки у будинок увійшов, забув Марио. Через якийсь час обручила його мати з іншої.
А Марио чекала, чекала нареченого, бачить - не вертається. Ішла повз бабуся за овочами. Ось Марио їй і говорить:
-Не чи побереш мене, тіточки, із собою, не пустиш чи до себе жити?
- Що ж, - відповідає, - живи.
Привела бабуся Марио у свій будинок. А потрібно сказати, що будинок тієї бабусі був саме біля палацу, де жив Яннакис із матір'ю. Почува одного разу Марио, що цар надумав одружитися, зрозуміла: зовсім забув її Яннакис. Тоді побрала вона небагато борошна, замісила тісто й виліпила трьох пташок. Дала пташок старій жінці й карає:
- Відправляйся до царя, туди, де він кучері чеше! Вийшов цар ранком у комнатку кучері чесати, а тамна дзеркалі три пташки рядком сидять. Злетіла перша пташка, села паную на плече й мовить:
- Марио моя, глазоньки мої, светик мій, підемо додому! Ось повернеться Яннаки до матері, вона його вимиє, вичеше - забуде він тебе! Злетіла середня пташка:
- чи Чуєш, Яннаки, про що говорить моя матінка? Отут мовить третя пташка:
- Нехай собі бовтає, Марио моя! Ти моя суженая, чи мені тебе забути?! Ойкнув тоді Яннакис:
- Горі мені, нещасному! Що ж я наробив?! Забув свою наречену! Занудьгував Яннакис, не п'є, не їсть. Куди йти? Де шукати Марио?.. Стали глашатаї кричати:
- Цар наш занедужав, цар наш марніє від невідомої недуги! Усякий житель вільний прийти до нього зі Стравою: може, покуштує цар і поправиться! Потік народ до нього, що ні день - нові страви несуть, але ніщо не допомагає. Тоді говорить Марио бабусі:
- Давай, стара, і ми сфабрикуємо що-небудь для царя.
Зварила Марио юшку, налила у миску, кинула туди колечко й говорить бабусі:
- Неси, тіточка, юшку цю паную. Як покуштує, почне поправлятися! Побрала стара жінка миску; пішла у палац.
- Добрий день, дитинки!
- Здраствуй, стара, що потрібне?
- Ось принесла і я паную частування!
- Мабуть ладь, баба! чи Бачена справа -паную ваше вариво сьорбати?! Отут почув і цар і крикнув з віконечка:
- Нехай підніметься, вона вільна!
Піднялася стара жінка наверх і дала цареві юшку. Побрав цар миску, з'їв вариво, глядь - а там колечко лежить. Як визнав Яннакис колечко, негайно йому краще стало. Ось кличе він слуг:
- Дайте цій жінці срібла, золота, скільки побажає, і нехай ранком принесе що-небудь ще!
Навантажили стару золотом, повернулася вона додому весела.
- Наказали мені, Марио, сфабрикувати ще що-небудь до ранку!
- Ну що КК, - відповідає, - це справа нехитра!
Наступного дня послала Марио бабусю за овочами й спекла овочевий пиріг, а усередину запекла амулетик. Дала вона пиріг старій жінці й просить:
- Піди, тіточка, віднеси цей пиріг паную. Як з'їсть його-умить поправиться!
Побрала стара вузлик з пирогом, принесла у палац, віддала цареві. Ріже Яннакис пиріг, глядь - а там! амулетик.
- Куди ти справи дівчину? - запитує Яннакис.
- Що ти, дитинка, у мене дівчини й згадки нема!
- Скажи, стара, не те зле буде!
- Повезло мені, знайшла я її за селом, де збирала городин. Ось і побрала її до себе у будинок.
Кликнув тоді цар слуг і велів їм дати бабусі грошей, скільки та побажає. Побрала стара цілу купу грошей, склала у вузлик і додому тягне, А за нею - цар поспішає, у кареті, із платтям і прикрасами. У будинок увійшов, побрав із собою Марио й негайно з нею обвінчався. Та я там не був, та й ви мені не повірите!