Жили-Минулого за давніх часів цар із царицею, і було у них три сини. Старшого й середнього цар дуже любив: і воїни вони мужні, і мисливці щасливі. А ось молодшого цар не дарував: дні і ночі безперервно проводив юнак за стародавніми книгами, ніяких інших утіх знати не праг. Цариця, навпаки, більш старших братів відрізняла молодшенького й завжди за нього заступалася перед батьком.
Так жили вони, поживали, і раптом скоїлося ихо: занедужав цар очима. Приводили до нього лікарів і зі своїх земель і чужоземців - жодне ліки взапас не йшли, осліп цар.
Ось якось зайшов у палац мандрівник, довідався про хворобу правителя й сказав, що допомогти йому може лише цілюща земля із країни, що перебуває у чотирьох місяцях шляху, а у якій стороні, йому невідомо. Негайно обоє старших брата розв'язали відправитися за ліками й прийшли до батька за благословенням. Благословив цар синів, а щоб царські діти у шляху ні у чому потреби не знали, дав їм по прекрасному скакуні й золота на дорогу. Довідався молодший, куди брати відправилися, кинувся до матері:
- Випроси, матінка, і для мене батьківське благословення!
- Так куди ж тобі, дитятко, - здивувалася мати, - такий шлях тобі не під силу. Брати твої геть які молодці.
- Ні, матінка! Що я з учених книг знаю, того брати не відають. Не зможуть вони знайти те далеке царство й чудесну землю добути!
Що отут поробиш? Пішла мати до царя й розповіла йому про усе. Спочатку розгнівався цар:
- Не потрібна мені допомога цього грамотія! Там, куди пішли старші сини, йому робити нема чого!
Заплакала цариця, ще пущі просить за молодшенького. Нарешті погодився цар:
- Будь по-твоєму, нехай їде! Дам йому погану конячину так жменя мідних монет.
Розповіла цариця синові про розв'язок батька, зрадів юнак, у той же день зібрався й відправився. Чотири дні скакав без відпочинку - нагнав братів. Побачили його брати, здивувалися:
- Що тобі тут потрібно, грамотій? -Те ж, що й вам!
- Так хіба ти хоч на що-небудь годишся! Нещасний наш батько, якщо він чекає від тебе допомоги! - викликнув старший.
- Е-Е, спробую, може, що й вийде! Тоді повернувся середній брат до старшого й говорить:
- Не слід гнати нам цього грамотія. Напевно він із книг довідався, де перебуває невідоме царство і як туди добратися. А потім розв'яжемо, як з ним зробити.
-Ти правий, - погодився старший. Та брати продовжили свій шлях уже втрьох.
Пройшло два місяці, і досяглися вони нарешті місця, де дорога розходилася на три сторони. Зупинилися брати у роздум, яку дорогу вибрати. Вийшов тоді вперед грамотій і говорить:
- Улюблені мої брати, читав я, що каждий із цих трьох шляхів веде у потрібне нам царство, але шляхи ці небезпечні, і люди тут не їздять. На дорозі праворуч подорожанина чекає ураганний вихор, віднесе його під самі хмари. Стримається вершник у сідлі двадцять днів - урятований, немає - пропаде назавжди.
На дорозі ліворуч чекають подорожанина вогонь і дим, двадцять днів прийде йому пробиратися крізь пожежі. Середню дорогу стереже нечиста сила - бійки-чорти й величезний дракон, у одну мить пожирають усе живе. Про інших шляхах у далеке царство я не читав, ученим людям, видне, вони невідомі. А тепер вибирайте, по якому шляхові піде кожний з вас, а я поберу, що залишився.
Задумалися брати. Старший вибрав праву доріжку, молодший - ліву. А грамотієві дісталася дорога посередині. Знову мовив він старшим братам: - Улюблені мої брати, тепер кожний з нас поїде своєю дорогою, чекають нас поперед небезпеки й пригоди. Давайте тут, під більшим каменем у розвилки трьох доріг, залишимо по кільцю, а по дорозі назад заберемо кільця, тоді й побачимо, хто повернувся раніше інших.
Та цього разу послухалися брати грамотія. Поклали вони кільця під камінь і роз'їхалися у різні сторони.
Старший брат їхав десять днів - а навколо ні душі. Нарешті досягся він місця, де дул ураганний вихор, - як початок його від землі відривати! Спочатку трохи над землею піднімало, а потім усе вище, вище - до самих хмар! Злякався старший брат і повернув назад. Добрався до розвилки трьох доріг, забрал з-під каменю своє кільце, поїхав у містечко неподалік і на постоялому дворі став чекати братів.
Середній брат теж довго їхав по пустельній дорозі. Через десять днів бачить:
Спереду вогонь і дим, стало його жаром обдавати-так і палахкоче полум'я навколо! Злякався юнак і повернув коня назад. Добрався до розвилки трьох доріг, забрал з-під каменю своє кільце, дивиться, а братового кільця вже немає! Стало бути, старший брат теж повернувся. Поїхав середній брат у містечко неподалік і на постоялому дворі розшукав старшого брата - стали вони вдвох грамотія чекати.
А молодшому царському синові дісталася, як ми вже говорили, середня дорога. Не дорога, а болотна драговина, бруд так трясовина. Ні звір туди не забрідав, ні пташка не залітала. Так пробирався він десять днів, дуже вуж йому хотілося добратися до невідомого царства й добути осліплому цареві чудесні ліки. Скінчилася трясовина, спішився грамотій, пустив свого конягу на травичці попастися, а сам приліг відпочити так обміркувати, як далі бути, як обдурити чортів і величезного дракона, що у одну мить пожирають усе живе й нікого не пускають до чарівної землі.
А жили ті бійки з матір'ю дракеной у величезному палаці - усього день шляхи від болотної трясовини, куди добрішав грамотій. Дід же їх, дракон, жив багато далі. Та був він таким величезним і злим, що навіть власні онуки його боялися.
Нарешті придумав грамотій одну хитрість. Згадав він, що у стародавніх книгах говорилося, начебто менший братик драков згубився, і розв'язав видати себе за молодшенького, загубленого синка.
Сіл грамотій на конячину й пустився у шлях. Наступного дня досягся він палацу драков, дочекався, коли сонечко підніметься високо (знав юнак із книг, що бійки йшли з будинку рано ранком, а верталися пізно ввечері), під'їхав до огорожі й заглянув у двір. Бачить: сидить дракена сама-самісінька. Спішився грамотій, сховав конячку у затишному місці й увійшов у палац. Розлютила дракена, побачивши людину, - зараз з'їсть! Але хитрун негайно кинувся до неї:
-Ах, мила матінка, нарешті я повернувся! Невже ти не довідаєшся свого молодшенького?
- Молодшенького? - здивувалася дракена. - Але чому ти так схожий на людину?
- На людину? Ох, і не говори! Люди-Те мене й викрали, усі ці роки мучался я у них у полоні!
-А чому ти такий крихітний, зовсім не виріс? Подивився б на своїх братів!
-Ах, матінка, так від такого тяжкого життя я не те щоб рости, зменшуватися став!
Пошкодувала дракена сина. Обійняла його, поцілувала, гарненько нагодувала. Ось завечоріло, сховала мати меншого сина, щоб не з'їли його ненавмисно бійки. Багато часу не пройшло - зібралися бійки, тридцять дев'ять драков, розсілися у великий залі, сміються так відпочивають. Тоді ввійшла у залу дракена й сказала:
- Привіт вам від зниклого братика. Найшовся він!
Зіскочили бійки зі своїх місць, зашуміли, просять дракену скоріше показати їм братика.
-Заспокойтеся, і я його приведу, - відповідає дракена. - Але не здумайте його скривдити! Тоді вам не поздоровится!
- Не торкнемо! Не скривдимо! Не бійся! - загаласували ті.
Привела мати братика. Бійки як побачили грамотія, знову шум підняли:
- Ба! Так це зовсім не наш братик! Той не був таким крихітним! Ну, просто вилитий людина!
- Ні, - відповіла дракена, - я теж спочатку так думала. А тепер бачу,
Що це він самий і є, мій молодшенький. Важко, видне, йому довелося, ось він і не виріс.
Повірили бійки словам матері, обступили грамотія - ну його цілувати, обіймати так розпитувати... Три дні прожив грамотій у палаці у драков розкошуючи. На четвертий початків їх розпитувати:
- Що це за гора там удалині?
- Гора-Те проста, поруч із морем лежить, а посередині шлях-гора-дорога. Стереже
Ту дорогу наш дідусь дракон, головою у небо впирається. Нікому повз дракона не пройти, не пролетіти. Навіть ми, бійки, його боїмося! Стереже дід дорогу у царство із цілющою землею, усі хворості вона миттю знімає!
- Ну, що ж, - сказав грамотій, - якщо це наш дідусь, сходжу-но і я познайомлюся з ним. Либонь перестанете ви його боятися!
- Ні, так не піде! - загаласували бійки. - Ми тебе не пустимо! Він тебе з'їсть!
- Не просите, однаково піду, звільню дорогу, щоб змогли й ви ходити по ній без остраху!
Побрав грамотій залізний дрюк, стрибнув на конячину й у шлях відправився. Цілий день їхав, а до вечора побачив чудовиська вдалині. Дочекався молодець темряви, тихо-тихо до дракона підкрався й ударив його дрюком. А потім пришпорив конячину посабонее й уперед поскакав. Повертає дракон туди-сюди голову, зараз схопить і розірве кривдника, а його вуж і сліду нема. Кинулося чудовисько у погоню та й звалилося намертво. Затряслася земля, вода з моря виплеснулася до самого неба, а по землі рознісся грім великий. Ось і добрався грамотій до царства із чудесною, цілющою землею. Веселий, задоволений, у'їжджає він у місто, глядь-куди не подивиться, усе сном обійняте. Та видне, що сон зморив жителів раптово, кожний займався своєю справою й раптом заснув. Майстерні розкриті навстіж, а мастеровие сплять - хто з голкою, хто з молотком у руках. Крамарі й у сні ваг не випускають, а один селянин як грузил щось на віз, так і застиг нерухомий, сном
Обійнятий...
Не по собі стало молодцю, а потім згадав, що у учених книгах читав і про таке. Є на світі краю, де люди по підлогу року сплять. Ось він і заспокоївся. Не вгадаєш тільки, як давно це царство у сон поринуло й коли опам'ятається. Розв'язав молодець поквапитися про всякий випадок. Під'їхав грамотій до царського палацу, пройшов через розкриті навстіж двері, повз варту, що спить коштуючи навитяжку, і потрапив у царські Спокої. Сидить на троні сплячий цар у всьому царському оздобленні й з короною на голові. А посередині зали, у величезного кипариса, обнесеного кришталевою огорожею, цілий загін стражників спить. Не інакше, стережуть чудесну землю, що зціляє невидющі очі, зміркував грамотій. Зліз він з лошаденки, прив'язав її до огорожі, пройшов за огорожу й нарив ножем чудесної землі. А потім поклав ту землю у мішечок і сховав її на груди.
Ось зібрався юнак у дорогу назад. Дай, - думає, - пройдуся по палацу, подивлюся, як тут люди живуть. Почав ходити він по залах - одна красивіше іншої прибрана, багато всяких чудес побачив, зайшов наостанку у маленьку комнатку й устав як укопаний. Бачить - дівчина краси неописаної, усі навколо осяяне її сяйвом! Як побачив її юнак, негайно полюбив, ось би побрати красуню у дружин! А дівчина-те спить. Підійшов грамотій до неї ближче, побрав з рук красуні вишита хусточка, зняв з пальчика кільце, а замість своє кільце надяг. А йдучи, нахилився й поцілував красуню від усього серця у обидві щічки. Від цього поцілунку впали дві трояндочки. Нахилився юнак, підняв трояндочки, а сам сподівається: прокинеться дівчина, побачить кільце й дасть йому про себе знати.
З тим і покинув грамотій палац і обійняте сном царство. Скакав він невтомно, ось вуж і спішився у житла драков. Радість-Те яка! Менший братик відвертав, живий і непошкоджений! Дракена не знає, де посадити сина, чим почастувати... Так пройшло три дні. Думає грамотій, міркує, як би непомітніше втекти. По рідному будинкові зовсім туга охопила! Говорить він дракене:
- Щось взгрустнулось мені, матінка. Піду прогуляюся за огорожею, розвію тугу за свіжим вітерцем.
Випустила дракена хитрун за ворота, а той підхопився на конячину й ну її поганяти.
Небагато шляху проїхав, почалася драговина так трясовина. Стала кляча тонути, борсається у бруді, ніяк не може вибратися, ось-ось поглине її болото разом з відважним вершником! Отут упустив ненавмисно юнак одну трояндочку. Глядь, де були драговина так болото, стало сухе місце! Вибрався царський син на рівну дорогу й ну підстьобувати конячину.
А отут уже вечір настав. Повернулися додому бійки, довідалися від матері, що брат пішов гуляти й не повернувся, і зрозуміли, що ніякий це не братик, а теперішня людина. Кинулися всі тридцять дев'ять у погоню, треба б схопити хитруна, поки не досягся він топкого місця: через болото-те бійкам шлях закритий. Ось скакає грамотій, бачить-наздоганяє його погоня, ось-ось схопить. Кину-но я ще одну трояндочку! Урятувала вона мене один раз, може, і на інший раз виручить із лиха? Дістав грамотій трояндочку й кинув за. Розтеклася за вершником драговина так вода, кинулися бійки врозсип, а юнак вуж далеко! Досягся нарешті менший царський син розвилки трьох доріг. Підняв камінь, а під ним лише одне кільце. Зміркував він, що брати старші ні із чим повернулися. Забрал юнак своє кільце й пішов у близьке містечко переночувати, а ранком давай розпитувати хазяїна постоялого двору: -Скажи мені, добра людина, не чи зупинялися тут два молодці?
- Як же, бачив я їх! Нікуди вони не виїхали, а живуть у мене на постоялому
Дворі, Спочатку були знатні так горді, ну чисті царевичі, так згодом поистратились. Гроші у них усе вийшли, коней продали, одяг на їжу поміняли, а сьогодні відправилися працювати за шматок хліба, один - до пекаря, іншої - до кухаря! Не знаю, право, що із цієї витівки у них вийде, робити-те вони нічогісінько не вміють!
Пошкодував грамотій братів, розшукав їх і говорить:
- Знайдіть двох добрі коней - поїдемо ми додому!
-Знаємо ми, де можна купити відмінних скакунів, так коштують вони дуже дорого.
- Чому дорожче, тем краще, - відповів молодший брат і дав їм грошей. Пішли брати до купців і сторгували своїх власних коней, проданих по безгрішшю.
Тим часом дістав молодший брат два однакові мішечки, насипав у них простої землі, а мішечок із чудесною землею-ліками глибже за пазуху сховав. Повернулися брати, дав він їм мішечки із простою землею, а про те, як дістав її й що з ним у шляху приключилося, ні гугу.
Ось пустилися всі троє у дорогу назад. Старші брати на прекрасних конях гордо скакають, а молодший на поганій лошаденке за трусит. Їхали вони так, їхали, ось уже й рідна земля недалеко. Та надумали тоді брати позбутися грамотія.
Знали ошуканці, що спереду неподалік перебуває висохлий колодязь, і домовилися, що старший поїде вперед, мов, розпалити для вечері багаття, а сам накриє криничну яму килимом. Сяде на той килим грамотій і вниз провалиться. Сказане - зроблене. Зліз із коня грамотій, підійшов до килима й тільки на нього ступив - провалився у яму.
А брати підхопилися на коней і до ранку були вже у рідному будинку. Наперегони кинулися вони у царські Спокої, поклали батькові чарівну землю на очі, і... нічого не відбулося!
Зміркували брати, у чому отут справа, зрозуміли, що землица-те несправжня, так не насмілилися про це слова мовити. А цариці сказали, що, як розсталися із грамотієм у розвилки трьох доріг, так з тих пір його й не бачили.
А із грамотієм у цей час було ось що. Два дні провів бідолаха на дні колодязя.
Кричав-Кричав, але ніхто лементів його не чув. Схрип юнак, руки роздер, особа у саднах. Не вилізти самому - боляче яма глибока! Що робити бідному? На третій день пригнав, на його щастя, у ці місця своя череда пастух. Почув пастух, що хтось кличе з колодязя, нахилився й побачив людину. Тоді зняв пастух із себе пояс і кинув униз. Обдарив юнак пастуха по-царському й на батьківщину пішов.
Уночі прийшов у місто, тайкома пробрався у палац і прямо у царицини Спокої. Побачила мати молодшенького, розцілувала його, запитує:
- Де пропадав, синок, чому так довго затримався?
- Був я, матінка, у далекому царстві й приніс батькові чудесні ліки!
Із цими словами зняв юнак із шиї мішечок, дістав з нього цілющу землю й передав матері, але розповідати, яким способом він її добув, про всякий випадок не став і цариці.
Довго цариця вмовляла чоловіка испробовать нові ліки: цар і чути не праг про грамотія і його землі. А потім подумав: Спробую-но я ще раз, раптом так світло побачу!
Поклав цар небагато землі на очі й у ту ж мить прозріла!
Здійснився тоді батько великої дяки до молодшого сина, що приніс йому зцілення від важкої недуги.
Але старші брати й отут не дрімали. Негайно до царя прибігли й обмовили грамотія: він-де гарну-те землю, з такою працею ними добуту, украв, а замість насипав у мішечки порожнього пришляхового пилу, щоб посміятися над братами й отцову дяка одержати!
А цар гневлив був. Розпікся він, Почув про таке підступництво, і прогнав молодшого сина з око геть! Довелося бідоласі переселитися у затишну комнатку на задньому дворі й гуляти по завулках, щоб рідному панотцю на очі не попадатися.
А тим часом підійшов призначений строк, і жителі далекого царства, у якому була чудесна, цілюща земля, пробудилися від сну і як ні у чому не бувало повернулися до своїх денних справ. Пробудилися від сну й у царському палаці й відразу виявили, що цілющої землі небагато бракує. Виходить, хтось чужий побував тут! Але хто? Цар із царицею губилися у здогадах. Лише царська дочка по кільцю на руці зрозуміла, що побував у їхньому палаці якийсь царевич із далеких країв. Зрозуміла й засумувала: як відшукати юнака? Розв'язала дівчина відправитися на пошуки свого нареченого. Ось переодяглася вона у чоловіче плаття, прийшла до батька й говорить:
- Благослови мене, панотець, у далекий шлях! Піду шукати свого нареченого, що побрав моє колечко, а замість залишив своє! Благословив цар дочку й послав з нею двох вірні старців, щоб опікувалися про дівчину, і дружину для охорони.
З тим пустилася царівна у шлях і об'їхала безліч царств, так усе безглуздо, поки не прибула нарешті на батьківщину грамотія. Зупинилися подорожани на постоялому дворі, почали розпитувати про той про сем і довідалися, що болів тутешній цар очима й уже зневірився побачити світло, коли б не привезли старші його сини чудесної, цілющої землі з далекого царства. Негайно відправилися подорожани у палац і сказали, що прагнуть говорити із царем. Цар прийняв гості із привітністю, а дівчина й говорить:
- Довідалися ми, ваша величність, що не бачили ваші очі світла білого.
Так само й мій батько страждає очима. Прошу вас, повідайте нам, де перебуває чудесні ліки, що принесло вам зцілення, і як його добути.
- Чудесний засіб, про який ти прагнеш довідатися, про юнак, - відповів
Цар, - це цілюща земля. Її принесли мені мої діти. Але як добути ту землю й де він лежить, я не відаю. А зараз велю я покликати сюди синів, і вони розповідять тобі усе без утайки.
Прийшли на заклик старші брати, початку їх дівчина розпитувати, так що від них користі! Один повторює: Я двадцять днів крізь вогонь і дим скакав, поки не знайшов чарівну землю! А іншої з ним сперечається: Ні, це я у ураганному вихрі встояв двадцять днів під хмарами літав, поки не добув чарівну землю!
Нічого цар з їхніх мовлень зрозуміти не міг тільки Розсердився. Згадали тоді про грамотія й послали за ним. А юнак, як тільки ввійшов, довідався у чужоземці царівну далекого царства. Почав він розповідати як добирався до чудесної землі, як брати кинули його у колодязь, як він урятувався наостанку дістала вишита хусточка, по показував його мандрівникові й запитує:
- Не чи довідаєшся, чий це хусточка може, знаком тобі цей перстенек? Тоді звернувся до царя чужоземець із таким мовленням:
- Ось, государ, ваш син, що добув для вас ліки. А я дочка правителя тими яснами землі. Мріяла я довідатися, хто молодець, що побував у нас і надяг на мою руку це ось кільце!
Зворушився цар від таких мовлень, покликав царицю, і негайно благословили вони молодих. А потім приготували пишне весілля й бенкетували цілий місяць. Та я попировал непогано - з'їв відмінний шашлик з гороху!