Якось раз півень підхопився на дах будинку й захотів звідти побачити увесь світ. Він витягав шию, вертів головою туди й сюди, але нічого не побачив - гора, що стояла перед будинком, закривала йому обрій.
- Цуцик-Джан, ти випадково не знаєш, що перебуває там, за горою? - запитав півень у пса, що лежить у дворі.
- Я не знаю, - відповів пес.
- У нас усе життя пройде, а ми так нічого й не довідаємося. Підемо-но й подивимося на мир!
Пес погодився.
Вони зібралися й відправилися у шлях. Ішли вони, ішли й добралися до лісу. А до цього часу сонце вже закотилося за верхівки дерев, і настали сутінки. Півень і пес улаштувалися на нічліг у лісі: пес під кущем, а півень на гілці великого дерева.
Коли настав світанок, півень закричав:
- Ку-но-ре-ку!
Це почула лисиця: "Ага! Кукурікає тут хтось - це добре! Дивовижний, мабуть, буде сніданок у мене!" - подумала вона й поспішила до дерева, на якому сидів півень.
- Добрий ранок, Півень-джан! Що це ти там робиш у таку рань? - запитує лисиця.
- Подорожуємо ми. Мир прагнемо подивитися, - відповідає півень.
- ПРО, яка ж це чудова ідея! Це ж така розумна думка - подорожувати, щоб побачити мир! - викликнула лисиця захоплено. - Справа у тому, що у мене теж є така ж мрія. Ось тільки немає у мене друга, з ким би я могла відправитися у шлях.
- Так я не проти, - говорить півень. Тільки, ось, запитаю свого товариша, що він про це думає. Почекай хвилинку, я зараз це довідаюся.
- А де ж твій товариш?
- Так тут він - під кущем, у дерева.
"Його приятель повинне бути ще один півень. Це добре: сніданок уже є, так ще й обід буде!" - радісно подумала лисиця й кинулася у кущі.
Раптом, побачивши там собаку, вона так перелякалася, що кинулася бігти ладь у усі лопатки.
- Агов, лисиця-джан! Не поспішай так, потерпи небагато, ми адже теж уже йдемо. Теж мені, друг називається! - весело крикнув їй навздогін півень із гілки дерева.