Жили-Минулого три молодці. Дійшла до них якось поголоска, що у старому колодязі живуть три дівчата-красуні, і захотілося молодцям побрати їх собі у дружин; так і розв'язали: більший побере у дружин старшу дівчину, середній - середню, а менший - молодшу.
Ось добралися вони до колодязя, обв'язався старший молодець веревкою й спустився у колодязь. Визволив він насамперед меншу дівчину, потім середню, прийнявся вуж було за старшу, але та мовила:
- Піднімися спершу гамір, молодець, а я слідом за тобою буду! Не те побачать твої брати, що я краше всіх, захочуть мене у дружин, а тебе тут кинуть. Не послухався молодець, не побажав першим лізти, і тоді дівчина сказала:
- Знаю я, що залишатися тобі у колодязі. Ось побери ці два лісові горіхи: у одному - платті небесне, по поділу зірки, у іншому - плаття земне, по поділу квіти. А зшиті плаття без голки, без нитки. Будуть пробігати повз дві вівці - чорна так біла. Зумієш підхопитися на білу - віднесе вона тебе у Верхній мир, мир людей; підхопишся на чорну - потрапиш у Нижній мир, підземний, мир тіней.
Так сказавши, піднялася дівчина з колодязя. Побачили її молодці - осліпли від краси, і кожний розв'язав побрати її у дружин, а мотузку братові у колодязь не кидати.
Ось сидить дівчина у палаці, і приходить до неї середній молодець:
- чи Прагнеш срібла, чи прагнеш золота, підеш чи за мене заміж?
- Ні, - відповідає, - не потрібне мені ні срібла, ні золота, не піду за тебе заміж!
Приходить інший і запитує;- чи Прагнеш, дівчина, кришталю, чи прагнеш перлів, чи станеш моєю нареченою?
- Ні, - відповідає, - не потрібне мені ні кришталю, ні перли, а прагну я два вбрання - два плаття, зшитих без голки, без нитки. Одне плаття небесне, по поділу зірки, інше плаття земне, по поділу квіти. Хто їх добуде, за того й заміж піду!
А тим часом старший молодець чекав, чекав, коли брати кинуть йому мотузку, так так і не дочекався. Сховав він тоді за пазуху горіхи й почав оглядатися. Глядь, дві вівці біжать. Ось біла вівця повз біжить, кинувся на неї молодець, промахнувся. Кинувся тоді ловити чорну, приловчився й схопив. Перенесла його чорна вівця у Нижній мир, до самотнього дерева. Бачить молодець на дереві гніздо, а у гнізді пташенята пищать: змія до них підбирається, ось-ось проковтне! А то були часи, коли тварини ще
Розмовляли людськими голосами. Та проговорили пташенята:
- Добра людина, урятуй нас від змії, вона нас проковтнути прагне! Молодець два рази просити себе не змусив, умить змієві вбив і на вершину дерева зажбурнув. Раптом усі навколо затремтіло - летить матір пташенят, дивовижний птах, сонце крабоми закриває. Побачила поруч із гніздом людини, здалося їй, що збирається він погубити її пташенят, розлютив птах і кинувся із клекотом на молодця. Отут пташенята запищали-закричали:
- Не губи ти, матінка, людину, він наш рятівник! Приползала змія величезна, прагла нас проковтнути, а він її вбив і на вершину дерева зажбурнув! Мовила тоді птах:
- Спасибі тобі, молодець! Щороку висиживаю я яйця, але приползает змія й губить пташенят. Чим відплатити тобі за твою доброту?
- Якщо можеш, перенеси ти мене у Верхній мир!
- Будь по-твоєму! Але тільки добудь сорок овець і сорок бурдюків води: придадуться, коли полетимо.
Ось добув молодець усе, що було потрібно. Розкрив птах крила, склав він овець їй на крила, поставив бурдюки з водою, сіл сам, і птах злетів. Скаже птах "Кра!"-дає їй молодець м'ясо. Скаже " Кру!"-води. Ось і Верхній мир здався. Сказав птах "Кра!", а те-те-м'ясо-те скінчилося! Що робити бідоласі? Відрізав він шматок з ноги й кинув птахові. Села птах у міських воріт, виплюнула з рота людське м'ясо, і приросло воно негайно на колишнє місце. Подякувала ще раз молодця птах, потім піднялася у повітря й умить зникла. А молодець пішов у місто.
Зустрічається йому на дорозі купець. Молодець його й просить:
- Побери мене, майстер, у помічники!
А купець саме шукав помічника й побрав його з радістю.
День проходить, тиждень проходить, бачить одного разу молодець, що купець
Засмучений, і запитує:
- Що з тобою, майстер, тому зажурився?
- Що сказати тобі, хлопець? Замовили мені два вбрання, два плаття, без голки, без нитки зшиті. Одне плаття небесне, по поділу зірки, інше земне, по поділу квіти. Де ж такі знайти?!
- Це чи сум! Буде сльози лити! Принеси-но ти мені провина склянка так кульок цукерок, одержиш до ранку плаття!
Не повірив купець помічникові, але приніс усе, що було потрібно. Закрився молодець у каморочке, з'їв цукерки, випив вино й розколов перший горіх: з'явилося плаття небесне, по поділу зірки - засяялося у каморочке. Розколов другий горіх: з'явилося плаття земне, по поділу квіти - замайоріло у каморочке.
Прийшов ранком купець, побачив плаття, без голки, без нитки зшиті, зніяковів. Побіг у палац, став убрання дівчині показувати. Побачила ті плаття дівчина, умить зрозуміла, що молодець із колодязя вибрався. Але Усе-таки погодилася стати дружиною середнього молодця.
Ось з'їхалися гості, почалися весілля так веселощі, музика так танці. Прийшов і купець зі своїм помічником. Сіли гості за столи, п'ють, їдять, пригощаються. Ідуть до стола наречений з нареченою. Побачила дівчина помічника купця-умить довідалася у ньому старшого молодця! Та посередині бенкету й весільного застілля мовив купець:
- Ось поберу я виноградна втеча, покладу його на стіл, і якщо він вижене листи, дасть зав'язь і виноград миттю поспіє, щоб усе весілля поїло й наїлася, віддамо наречену за іншого нареченого!
Посміялося весілля: де це бачене, щоб виноградна втеча відразу вигнала листя, дав зав'язь і. спілий виноград, щоб усе поїли. Що ж, погодилися тоді віддати наречену за іншого нареченого.
Ось бере купець виноградна втеча, кладе його - посередині стола. Та раптом почали рости листи, з'явилася зав'язь, глядь - спілий виноград завис золотими гронами. Усі їли й дивували такому чуду, і мовив тоді купець:
- Побере дівчину у дружин молодець, що сидить поруч із мною.
Та негайно їх обвінчали.
Було весілля, і я там бенкетував.
У червоній фесці танцював.