Жив коли те дуже спритна, сабона людина й гарна мисливець. Кликали його Умесне.
Була у нього дружина, по імені Анчак. Дуже гарна, біла як сніг. Цілими днями вона працювала. Те вишивала, то шкіри виробляла, то за ягодами й горіхами ходила.
Одного разу почула вона шум угорі. Подивилася на димовий отвір і бачить: сидить на одній з жердин кедрівка й співає:
Жінка Анчак, Ерьико, мирьико, герьерико. Яка ти красиваяерьико, мирьико, герьерико. Підемо із мною, Ерьико, мирьико, герьерико. Багато жити будеш, Ерьико, мирьико, герьерико. Десять слуг буде у тебе, Ерьико, мирьико, герьерико, – Ладь лети, не піду! - сказала Анчак. Кедрівка знову запекла:
Жінка Анчак, Ерьико, мирьико, герьерико. Вийди з юрти й подивися сюди, Ерьико, мирьико, герьерико.
Анчак вийшла з юрти й подивилася. Бачить кедрівка злетіла з жердини, упала на землю й перетворилася у величезний птаха. Схопила вона Анчак і полетіла.
Прийшов з полювання чоловік. А дружини те будинку й немає. Підхопився він на верхівкового оленя, ударив його батогом, здійнявся олень у небо.
Погнався Умесне за птахом велетнем, наздогнав її й розрубив мечем. А дружину додому привіз.
Наступного дня Умесне знову на полювання пішов, а дружина будинку залишилася. Тільки села вона шити, як чує, знову кедрівка співає:
Жінка Анчак, Ерьико, мирьико, герьерико. Давай скоріше полетимо, Ерьико, мирьико, герьерико.
Ні, не піду з тобою, – сказала Анчак.
А кедрівка знову співає:
Жінка Анчак, Ерьико, мирьико, герьерико. Якщо повернеться зараз твій чоловік, Ерьико, мирьико, герьерико, Ми поміряємося силами, Ерьико, мирьико, герьерико.
Анчак відповідає:
- Мій чоловік дуже сабоний і спритний. Кедрівка знову співає:
Жінка Анчак, Ерьико, мирьико, герьерико. Подивися ка сюди, Ерьико, мирьико, герьерико.
Анчак і отямитися не встигнула, як сидить вона на спині у птаха, і несе птах її куди те.
Повернувся чоловік, бачить знову дружини немає будинку. Сіл він знову на верхівкового оленя й погнався за кедрівкою. Довго їхав, Усе-таки наздогнав птаха. Зарубав він мечем і дружину й кедрівку, а сам повернувся додому.
День живе, другий… По дружині своєї засумував. Нудно йому стало. Уночі не спить, тужить.
Розв'язав Умесне їхати шукати свою дружину, щоб хоч кістки її гарненько поховати.
Прийшов він на те місце; де вбив птаха й дружину, дивиться - нічого немає. Порожньо колом.
Задумався Умесне й побрів куди ока дивляться. Багато – днів і ночей ішов, нарешті набрів на маленький будиночок. Увійшов він у нього, а у будинку баба сидить.
- Ти звідки йдеш? - запитує вона у Умесне. - Я шукаю свою дружину, яку віднесла кедрівка, – відповідає Умесне.
- Я бачила кедрівку, – говорить баба, – вона тільки що тут проїжджала з якою те жінкою. Жінка плакала й говорила: Як же мій чоловік буде один жити?
Умесне залишився переночувати у баби. А наступного дня вона йому сказала:
- Я тобі допоможу, укажу дорогу до будинку, де живе кедрівка. Ти йди на північ. Там знайдеш галявину. Підеш далі, побачиш ріку. По обидва боки її росте ліс. Перейдеш ріку й недалеко, у лісі, побачиш модрину. Ця модрина дуже більша. Це і є гніздо кедрівки. Ти цю модрину повинен розрубити вночі мечем, але так, щоб не було ні одного звуку. Те, що знайдеш у гнізді, побери із собою.
Пішов Умесне. Ішов він багато днів, поки добрався до ріки. Перейшов він її, знайшов дуже більшу модрину й став чекати ночі.
Коли пройшла північ, він без шуму розрубив мечем модрину. Бачить із гнізда багато кедрівок вилетіло.
Заглянув він у гніздо, а там незвичайної краси кедрівка лежить. Пір'я у неї срібні. Побрав її Умесне й поклав за пазуху.
Знову відправився Умесне до будинку баби. Увійшов він у будинок, а у будинку вже не баба, а дівчина сидить. Дівчина йому вже оленів приготувала.
- Дай мені, – говорить вона, – кедрівку, яку ти знайшов, а сам поїдь додому. Усе буде добре!
Приїжджає Умесне додому, відкриває двері й бачить на постелі жінка сидить. Підійшов він ближче й довідався свою дружину. Зрадів Умесне. Та стали вони жити без нестатку й турбот.