Задумала стара росомаха зі своїм старим нові місця для житла шукати.
Слух пройшов, що за рікою й звірів багато, і їжі більше.
Ось і розв'язали вони свій чум і усе своє добро через ріку переправити й там поселитися.
Пішов чоловік росомахи у ліс бересту бити, щоб човен зшити. А баба своє добро у торби склала й села на березі його чекати.
Дивиться вона – пливе по ріці човник, а у ній лисиця.
Приплила лисиця до росомахи, довідалася, у чому справа, і запропонувала переправити торби з добром у своєму човнику. Обрадувалася росомаха, схопила торби й потягла у човен. До країв поклажі набралося. Прагне росомаха й сама на торби сісти.
- Перегоди, – говорить лисиця, – втопити можна. Спочатку я речі перевезу, а потім і тебе.
Відштовхнулася лисиця веслом від берега й поплила за течією.
Усе далі й далі спливає лисиця. Зрозуміла тоді росомаха, що обдурила її хитра лисиця.
Села вона на камінь у води й заплакала.
Летів повз дятел і почув, що росомаха плаче. Довідався він про горе росомахи й полетів за лисицею.
Полетів навпростець, через ліс. Обігнув він великий мис, сіл на сучок і чекає, коли лисиця уводити, увести до ладу нього допливе.
Бачить – удалині човен з лисицею здалася. Порівняв човен з кущем – дятел прикинувся хворим і просить:
- Лисичка, лисичка, побери мене до себе у човен!
Побрала його лиса у човен. Сховався дятел за сумами з добром, його й не видне.
Пливуть вони далі. Лисиця на кормі сидить. А дятел уткнулся носом у човен і довбає її непомітно. Тонкий берест і прорвався. Стала у човен вода набиратися.
- Що це? Ніяк, човен тече? - запитує лисиця злякано.
- Та вірно, тече, – відповідає дятел, – мабуть, де те на бересті шов розійшовся.
Під'їхали на човні до берега. Вискочила лисиця й говорить дятлові:
- Ти витягай поклажу із човна, а потім і човен на берег тягни. А я поки у ліс піду, ялинової смоли пошукаю. Закриємо дірку й далі попливемо.
Тільки лисиця у лісі зникла, дятел склав прутики, заткнув ними дірку. Потім сіл у човен і поплив назад до росомахи.
Біжить лиса з лісу, смолу несе. А човен уже далеко по ріці спливла.
- Дятел! Розбійник! Повернися зараз же!
- Ні, лисиця, не повернуся, – відповідає дятел. Приплив дятел з добром до місця, де чум росомахи стояв.
Обрадувалися старі.
- Ну, – говорить старий, – що ж ми цьому доброму дятлові у нагороду дамо?
Та зшила баба дятлові замшеву курточку, розфарбувала її кольоровою глиною, а на голову строкату шапочку надягла!
Став дятел ошатним, гарним.
А старий був гарний коваль. Скував він дятлові міцний сталевий ніс і виточив пазурі.
З тих пір ходить дятел у строкатому вбранні. А сталевим носом саме міцне дерево продолбить може.