Пізньою осінню прилетіли птаха на опушку лісу. Пора їм у теплі краї. Сім доби збиралися, один з одним перегукувалися:
- чи Всі отут? чи Отут усі? Усі або немає?
Усе птаха були наявними, тільки не було глухаря. Стукнув орел беркут горбатим носом по сухій гілці, стукнув ще раз і наказав молодій тетерці покликати глухаря.
Зашуміла тетерка крабоми, полетіла у хащу лісу. Бачить вона: глухарь на кедрі сидить, горіхи із шишок лущить.
- Шановний глухарь! Ми усе прагнемо у теплі краї.
Тебе одного ось уже сім доби чекаємо.
- Ну ну, не бовтай даремно! У теплі країни летіти не до поспіху. Дивися, скільки тут ще горіхів залишилося! Невже усе це прийде кинути?!
Тетерка повернулася на опушку лісу.
- Глухарь, – говорить вона, – кедрові горіхи їсть і летіти не збирається.
Послав тоді беркут швидкого яструба. Закрутив яструб над більшим кедром. А глухарь усе сидить дзьобом скрипить, горіхи із шишок вибирає.
- Агов, глухарь! - говорить яструб. - Тебе птаха вже чотирнадцять доби чекають! Давно пора у теплі краї летіти!
- Нема чого квапитися, – відповідає глухарь. - Встигнемо ще! Треба перед дорогою поїсти як випливає.
Яструб повернувся до птахів і розповів їм, що глухарь не квапиться летіти у теплі землі.
Розсердився орел беркут і полетів поперед усіх птахів у теплі краї. А глухарь ще цілих сім днів сидів на кедрі й горіхи вибирав. На восьмий скінчив їсти, дзьоб і пір'я став чистити.
- Ні, видне не вистачає у мене сил усі горіхи з'їсти. Прийде білкам залишити.
- Та полетів на опушку лісу. Що таке? На узліссі у кедрів хвоя обсипалася, гілки голими прутами махають. Це птаха, два тижні глухаря очікуючи, усю хвою склювали. Стовбури дерев білі коштують, начебто снігом заметені. Це птаха, глухаря чекаючи, пір'я свої про стовбури чистили. Гірко заплакав глухарь:
- Із усіх птахів тільки я у лісі залишився! Як же я буду один зимувати?
Від сліз почервоніли у глухаря брови.
З тих пір усі діти його, онуки й племінники, слухаючи цю історію, гірко плачуть. Ось тому у всіх глухарей брови як ягода горобина червоні.