Жінка й чангити

Жив у тайзі на березі великої ріки один евенк мисливець із дружиною й дитиною. Одного разу ввечері дружина пішла далеко від чуму рвати траву для устілок у олочи. Рвала у темряві траву й чиї те волосся смикнула. Злякалася жінка, потім догадалася, що це людина лежить, затаївшись. - Ой, яка міцна трава у цієї землі! - говорить. - Піду у іншому місці на Та пішла у свій чум. Чоловікові розповіла. Той говорить: – Чангити, однак, у засідці. Чекають, коли ми заснемо. Жінка почала щипати вуха своєї дитини. Дитина заплакала. Жінка кричить чоловікові: – Дитина обпеклася. У човні оленячу кров маємо. Піди принеси! Дитина плаче, а чоловік носить речі на берег і у човен складає. Ось уже чум розібрав і переніс у човен. - Де кров оленячу у човні знайти? Іди, однак, сама шукай! - кричить він. Жінка з дитиною побігла до човна шукати кров оленячу. Прибігла, сіли втрьох у човен і поплили. Коли відплили далеко від берега, жінка запекла: – Чангити, обдурила я вас. Ніколи ви нас не знайдете! Почули чангити й почали у темряві стріли пускати убік ріки. А як потрапиш у темряві? Так евенки спливли, і чангити залишилися ні із чим. Тому старі говорять: Евенки завжди били й обманювали чангитов. Сабоніше й хитріше евенків у тайзі нікого немає.