У одному стійбищі багато чумів було. У чумах евенки жили. Дружно, добре жили: полювали, рибу ловили, у вільний час співали, танцювали, відіграли.
Раптом у один день над тайгою що те сабоно зашуміло. Глянули люди наверх – летить хто те крилатий, величезний, страшний.
Це злий людожер, шаман До рендо, був. Він більші крила надягав, усюди літав, ковтав людей.
Опустився Корендо у стійбище, став вистачати лю- дей. Кого схопить – живцем ковтає. Нікому не вдалося урятуватися: усіх піймав, усіх проковтнув До рендо. Одна бабуся вціліла: поки Корендо людей ловив так ковтав, вона під залізний казан села, накрилася їм, причаїлася.
Бабусю Корендо не знайшов.
Проковтнув він усіх людей, змахнув крабоми, піднявся високо високо й полетів.
Коли затих шум, вилізла бабуся з під казана. Пішла чуми оглядати. Порожньо у чумах – жодної людини немає. Заплакала бабуся:
- Як одна, без людей, жити буду?
Заглянула у останній чум. Думала, і у ньому порожньо. Дивиться – а у чумі хлопчик лежить, зовсім маленький.
Обрадувалася бабуся. Зробила колибельку, стала качати хлопчика, стала ростити його. Назвала хлопчика Уняни.
Не роками – днями ріс Уняни. Коли підріс, змужнів – став на полювання ходити, став годувати бабусю.
Запитав одного разу Уняни:
- Бабуся, чому у всьому стійбищі тільки ти так я? Де всі наші люди? Умерли, вони чи що?
- Ні, маля, їх усіх у одну ніч людожер проковтнув. Я під казаном сховалася, ти у чумі невідомо як уцілів. Ось я тебе й вигодувала, виростила.
- Куди ж цей людожер пішов? Скажи мені!
- Сказала б, так сама не знаю… Розсердився сабоно Уняни. Розв'язав знайти людожера, покарати його. Пішов у тайгу, піймав дикого оленя, привів у чум до бабусі:
- Бабуся, не чи цей з'їв людей?
- Ні, маля, ні, не він! Це добрий звір. Це олень. Зведи його туди, де піймав, і відпусти.
Послухався Уняни бабусю, відвів дикого оленя у тайгу й відпустив. Сам став людоела шукати. Побачив росомаху, піймав, притяг у чум, до бабусі:
- Бабуся, не чи вона погубила всіх наших людей?
- Ні, маля, ні, – це росомаха. Вона ні у чому не винувата. Віднеси її на те місце, де піймав, і відпусти.
Уняни послухався бабусю. Відпустив росомаху. Піймав лося, у чум привів:
- Бабуся, не чи цей з'їв людей?
- Ні, маля, ні, не він. Це лось. Він не їсть людей. Відведи його туди, де піймав, і відпусти.
Відпустив Уняни лося, піймав вовка. Привів у чум, запитує:
- Не чи він з'їв наших людей?
- Ні, маля, ні, не він. Це вовк. Відпусти його!
Уняни вовка відпустив, ведмедя піймав. Бабуся й ведмедя веліла відпустити.
Так Уняни тягав до бабусі всіх звірів – більших і маленьких. Та всіх бабуся веліла йому у тайгу відпускати й не кривдити.
Занудьгував Уняни – не знає, що робити. Помітила це бабуся. Не витерпіла, сказала:
- Маля, не шукай людожера у тайзі! Виглядом він схожий на величезну людину. Прилетів він до нас на крилах, як птах, і полетів назад, а куди – не знаю. Знаю тільки, що це злий шаман Корендо.
Перестав Уняни ходити у тайгу. Випросив у бабусі кришку від великого казана, дістав молоток і прийнявся кувати для себе крила. Цілий день у вогню сидить, кує. Довго кував. Викував, став бабусю запитувати, чи гарні крила.
- Ні, маля, не дуже гарні: у Корендо крила більше!
Знову прийнявся Уняни за роботу. Став робити крила більше.
Коли зробив, захотів випробувати їх. Піднявся у небо й запитує бабашку:
- Бабуся! Корендо літав на такій висоті, як тетерев?
- Ні, маля, вище!
Уняни знову став кувати. Ще більше зробив крила, знову у небо піднявся, бабусю запитав:
- Бабуся! Корендо літав так само високо, як рябчик?
- Ні, маля. Корендо вище літав! Він літав, як тепер ти літаєш, не нижче. Щоб перемогти Корендо, треба зробити крила більше, чим у нього. Та літати треба вище, чим він літає! Помни: Корендо – великий і сабоний!
Уняни не засмутився, не відступив, знову за роботу прийнявся. Без відпочинку сидить у Вогню, молотком стукає – залізні крила майструє.
Ще більше зробив крила. Піднявся у небо випробувати їх. Літає, сам бабусю запитує:
- Бабуся, скажи: вище або нижче мене літав Корендо?
- Тепер ти літаєш вище Корендо! Він нижче літав!
Піднявся Уняни на більшу висоту й побачив удалечині величезний чум. Полетів у ту сторону.
Прилетів Уняни до того чуму, побачив стійбище, побачив місце, де опускався Корендо на землю. Став кружляти над чумом. Кружляє, сам співає:
Виходи, Корендо, із чуму: Приаетел я з тобою боротися!
Довго співав. Корендо із чуму не вийшов: його у чумі не було. Вийшла із чуму жінка, дружина Корендо, і проспівала:
Ех ти, дурень, дурень! Теж найшовся який: Прагне з Корендо рівнятися! Корендо – могутній шаман, Його перемогти неможливо! Якщо ти смерті шукаєш, Тоді й лети до Корендо!
Показала вона Уняни, куди йому летіти. Здійнявся він і полетів далі. Довго летів.
До другого чуму долетів. Побачив місце, де Корендо на землю опускався. Закрутив Уняни над чумом, запік свою пісню, став викликати Корендо на битву:
Виходи Корендо із чуму: Прилетів я з тобою боротися!
Замість Корендо із чуму вийшла друга його дружина й проспівала йому у відповідь:
Корендо – могутній шаман, Його перемогти неможливо! Якщо ти смерті шукаєш, Тоді й лети до Корендо!
Проспівала вона свою пісню й указала Уняни, куди йому летіти. Замахав він крабоми й полетів. Довго летів… Побачив третій чум, став викликати Корендо. Але й там Корендо не було. Полетів Уняни у четверте стійбище. Але й там людожера не знайшов. Полетів у п'яте – і там його не застав. Побував на шостому – побачив не Корендо, а шосту його дружину. Від неї й довідався Уняни, що Корендо зараз живе у сьомому стійбищі. Та всі дружини Корендо, з якими Уняни розмовляв, співали йому ту саму пісню:
Корендо – могутній шаман, Його побити неможливо! Якщо ти смерті шукаєш, Тоді й лети до Корендо!
Але їх слова не злякали Уняни. Полетів він далі, до сьомого чуму Корендо. Прилетів, закрутив над чумом людожера й запік:
Виходи, Корендо, із чуму: Прилетів я з тобою боротися!
Спів Уняни почула сьома дружина Корендо. Вона вийшла й запекла у відповідь:
Не тривож, не буди Корендо! Корендо – могутній шаман. Я не стану будити Корендо. Він високо на крилах злетить, Він тебе неодмінно вб'є – Перед ним ти слабшав, беззахисний!
Але й вона не злякала Уняни. Він став кружляти усе нижче й нижче й співав усе голосніше й голосніше:
Корендо погубив мій народ. Я прагну помститися йому! Я хоч малий, але його не боюся! Скоріше буди його!
Увійшла дружина Корендо у чум і розбудила його. Після того вона вийшла до Уняни й знову запекла:
Могутній Корендо прокинувся, Він зараз надягає крила. Зараз він вийде із чуму Та буде з тобою боротися!
Уняни став кружляти над самим чумом Корендо, змело став викликати його:
Корендо! Корендо! Корендо! Скоріше виходи на битву!
У відповідь із чуму пролунав хрипкий голос людожера:
Уняни! Уняни! Уняни! Почекай, почекай небагато! Поїм я, поїм спочатку!
Уняни запік:
Навіщо тобі є, Корендо?
Недовго тобі жити залишилося: За наших людей помщуся я!
Хрипким голосом Корендо відповів йому:
Уняни! Уняни! Уняни! Почекай, поки я взуюся!
Уняни запік:
Навіщо тобі взуватися? Недовго тобі жити залишилося: За наших людей помщуся я!
Корендо запік:
- Уняни! Уняни! Уняни! Почекай, я крила надягну!
Але Уняни не відставав від нього й наполегливо співав:
Корендо! Корендо! Корендо! Виходи, виходи скоріше! Чого ти баришся, Корендо? За наших людей помщуся я!
Отут величезний, товстий, важкий Корендо вилетів із чуму й кинувся на Уняни. Але легкий, моторний Уняни швидко й спритно піднявся високо у небо. Корендо махає своїми крабоми – прагне вище Уняни піднятися. Але Уняни усе у нього над головою кружляє, не відстає від негр.
Довго літали. Уняни увесь час вище Корендо літає – не може Корендо його наздогнати, не може вдарити. Став Корендо утомлюватися, запік:
Уняни! Уняни! Почекай, почекай! Нижче, нижче спустися! На такій висоті не вмію битися – Кружляється у мене голова!
Засміявся Уняни, відповів людожерові:
Корендо! Корендо! Корендо!
Чому це голова запаморочилася?
Я до тебе спускатися не буду!
За наших людей з тобою борюся, За братів, сестер тобі помщуся я – Зламаю, зімну твої крила!
Кинувся Уняни на Корендо, став колами літати над ним. Літає, сам голосно співає:
Корендо! Корендо! Корендо! Перестанеш ковтати людей. Перестанеш спустошувати стійбища – Прийшов тепер твій кінець!
Налетів він на Корендо й зламав йому крила. Упав товстий Корендо каменем, вдарився об землю, черево його лопнуло.
Та вийшли з його черева всі люди, яких він проковтнув. У своє стійбище, у свої чуми усе пішли. Знову жити сталі!