У однієї матері було троє синів. Ці три брати жили багато, у них було багато оленів. Старший брат завжди гнівався.
Одного разу рано ранком устав старший брат і сердитим голосом говорить братам:
- Е, брати, настав час вставати! Чого довго спите? Збирайте оленів. Брати його сплять. Мати ж устала й говорить:
- Сини мої! Мені що те погано! Хворію я! Коли ви підете те загину я без вас.
Вислухав старший брат слова матері. Вислухавши, жахливо розсердився. Гніваючись так на всі, він жодного слова не сказав. Гнівався гнівався він і заснув. Так він проспав цілих п'ять днів. На п'ятий день той старший брат устав і знову сказав:
- Е, брати, настав час вставати! Збирайте оленів! Брати його сплять. Мати ж устала й говорить:
- Сини мої! Я боюся! Погано мені, хворію! Не йдете. Коли підете, то я загину.
Старший брат вислухав прохання матері. Вислухавши, дуже Образився. Навіть слівця матері не промовив, відправився спати. Той старший брат тепер проспав цілий рік. Виспавшись, звернувся він до молодших братів:
- Ну, тепер разом підемо. Збирайте оленів! Мати звертається до братів:
- Сини мої! Коли ви підете від мене я загину. Прошу вас зробити мені дерев'яна труна, а кришку від труни пофарбувати червоною фарбою.
Вислухали сини прохання матері й направилися до оленів. Десять днів вони розшукували оленів, але навіть одного не могли побачити. Тільки лише на п'ятнадцятий день у опушки лісу старший брат побачив одного оленя. Старший брат побрав стріли із широким наконечником, потім побрав лук і пішов до оленів. Отут сказав старший брат молодшим такі слова:
- Я піду. Ви чекайте мене!
Старший брат пішов, молодші сталі дивитися у його сторону. Коли підійшов він до череди, то побрав стрілу із широким наконечником і метнув її у оленя. Стріла встромилася у найбільшого оленя. Потрапила стріла у бік їздового оленя. Так убив він найбільшого їздового оленя.
Раптом той олень крикнув старшому братові:
- Навіщо ти вбив мене дарма! Адже із цього часу настане горі у твоєму житті. Важко тобі буде, будеш мучитися. Ти будеш шию обмотувати травою, пояс собі будеш робити шелюговий.
Так сказав той їздовий олень і злетів у небо. Злетівши, знову сказав:
- Більше не мабуть мені вас, тільки побачу я молодшого брата. Здивувалися брати, і старший брат сказав:
- ПРО, диво! Який же це олень!
Почали брати знову оленів шукати й побачили тут свій чум. Вони зрозуміли, що слова матері були правабоні, її вже не було у живі. Молодший брат плаче, а старші сміються. Молодший брат говорить:
- Ну що ж, зробимо гpoб! Пофарбуємо дно чорною фарбою, а верх червоної.
Усе робив молодший брат. Робив він усі так, як просила їхня мати.
Молодший брат викопав могилу й поклав матір головою до сонця. Після цього брати так ще три роки разом прожили. Старший брат зовсім зубожів. Промислу немає. Нічого вбити не можуть голодують.
Став молодший брат думати: Чому ж не стало промислу? Як далі жити? Так подумав він і звернувся до старшого брата, сердитого:
- Брат, зв'яжи мережі! Риби добудемо. Старший брат відповідає:
- Добре! Зв'яжемо!
Зв'язали вони мережі, заметали їх, але немає жодної риби. Зате хробаків багато. Став старший брат є хробаків, молодший же не їсть. Голодує. Голодував голодував і говорить:
- Тут разом із братами я пропаду. Треба йти у інше місце.
Так він і зробив, як думав. Ходив він три дні, але нічого не знайшов. Знову відправився. Знову ходив три дні й нічого не знайшов. Ще раз проходив три дні й однаково порожнім вернувся. Ось він одного разу на десятий день упав – умирає. Коли він упав, то став говорити:
- Песці, лисиці, вовки, з'їжте мене!
Прибігли песці, лисиці й вовки й стали їсти його тіло.
Говорить знову молодший брат:
- Орел, орел!
Тебе я забув!
Прилітай до мене!
Клюй моє тіло!
Прилетів той орел і один раз клюнув тіло молодшого брата. Тоді молодший брат говорить:
- Е, орел! Адже боляче мені! Віднеси мене! Орел відповідає:
- Куди ж тебе віднесу?
- Віднеси мене на небо! Дуже прошу тебе! За це відплачу тобі добром! Орел на це йому відповідає:
- Як же зможу я тебе віднести? Адже тіло твоє об'їли - Будь ласка, віднеси! - знову просить він. Тоді орел говорить:
- Ну, аликоун, колкоун! (Будь здоровий!) Отут молодший брат видужав. Відніс його орел на небо. Летів летів орел і знайшов одну діру у небі. Один він тільки знав цю діру. Підлетів до цієї діри орел і говорить молодшому братові:
- Іди на сонячну сторону! Там знайдеш більшу ріку. Перепливи на інший берег тієї ріки. На іншому березі знайдеш срібний чум.
Вислухав це молодший брат і пішов на сонячну сторону. Ішов ішов він і на третій день знайшов одну ріку. Цю більшу ріку він переплив і знайшов на іншому березі срібний чум. Сидить у тому чумі один старий. Позад старого хворість сидить. Побачив молодший брат цю хворість і говорить старому:
- Хто хворіє у тебе, старий?
- Дочка моя хворіє.
- Що ж болить у неї?
- Усередині болить. Пособи моєї дочки. Пособишь – побери! Віддам дочку тобі! Говорить молодший брат:
- Добре! Я пособлю! Став він дівиці живіт дивитися. Дивився дивився й помітив у неї на животі яку те ранку. У цій ранці побачив він стрілу із широким наконечником. Стрілу цю молодший брат витягся. Дивується молодший брат, дивлячись на стрілу. Адже цю стрілу він добре знав, тому що вона належала його старшому братові, коли те цією стрілою був поранений їздовий олень. Тоді молодший брат став думати: Невже ця дівиця й була тим самим оленем?
Старий подивився на прибульця й говорить:
- Будемо жити разом! Будеш моїм зятем! Побери у дружин мою дочку!
Дівиця поправилася. Побрав її у дружин молодший брат, і жили вони разом зі старим. Зять розбагатів, стало у нього багато оленів. Отож і живуть. Жив молодший брат на небі три роки.
Одного разу він звертається до старого:
- Е, старий! Мізки мої псуються – тужливо! Відпусти мене!
Вислухав старий зятя й говорить:
- Як ти потрапив сюди? Який дорогою? Відповідає молодший брат:
- Орел мене приніс сюди.
- Ну тоді, – говорить старий, – ступай назад у свою землю. Зле тобі буде я однаково довідаюся. Пособлю тобі. Не забувай мене!
Отут зять пішов на свою рідну землю – у середній мир. Ішов він три роки. На четвертий рік знайшов труни своїх братів. Ті труни всі вже згнили. Тут зупинився молодший брат і почав чум ставити. Тут вони й зажили зі своєї дружиною – дочкою старого. Коли тут жили, дружина молодшого брата стала зауважувати, що вона завагітніла. Тоді вона говорить чоловікові:
- Піди на сонячну сторону. Росте там на озері сріблистий ліс і срібна трава, з того дерева зроби мені тохохо (посохнув). Принеси мені тохохо й срібну траву.
Вислухав це її чоловік і направився на сонячну сторону. Знайшов там озеро, на озері сріблистий ліс і срібну траву. Зрубав він високе дерево й зробив тохохо.
Коли він прийшов додому, те дружина його запитала:
- чи Приніс ти тохохо?
- Так, я усе приніс, що ти мені карала.
Через небагато часу народила його дружина сина. У сина цього до п'яти років не було імені. Говорить мати:
- Що ж син наш без імені росте? Треба дати йому ім'я.
- Як же назвемо його? - запитує чоловік.
Дружина говорить:
- Назвемо його Нирхушка Емерхен!
- Добре! - сказав чоловік.
Так і став їхній син Нирхушка Емерхен.
Пройшло п'ятнадцять років. Нирхушка Емерхен став уже міцним, здоровішим хлопцем і одного разу говорить:
- Мізки мої псуються тужливо одному. Прагну одружитися!
Вислухали його батьки й задумалися. Так думали три дні.
Потім мати стала говорити:
- Немає тут доброї дівки. На землі ми дівок не знаємо.
Є тільки одна для тебе наречена це солнцева дочка. Але та дочка сонця дуже далеко. Ступай у ту сторону й побери собі у дружин солнцеву дочка.
Нирхушка Емерхен послухав матір і говорить:
- Ви посилаєте мене до дочки сонця. Але як же я зможу туди добратися? Дайте мені девятиногого коня.
Тут став говорити батько синові:
- На цій землі немає девятиногого коня, ніде не знайти.
Роби собі амулет. Коли зробиш амулет із чистого срібла, сідай на нього й говори: Про дух мій добрий, подай мені девятиногого коня.
Усе це вислухав Нирхушка Емерхен і потім зробив зі срібла собі амулет і сидів на ньому три дні. Потім він звернувся до доброго духу – Майину з такими словами:
- Е, Майин! Подай мені девятиногого коня. Я поїду до солнцевою дочки.
Тільки на четвертий день з'явився девятиногий кінь. Подивився на нього Нирхушка Емерхен і диву дається. Потім він направився у чум. Приходить, і батько у нього запитує:
- Подав чи Майин тобі девятиногого коня?
- Так, – відповідає син. - Подав мені Майин девятиногого коня. Той кінь незвичайної висоти. Як же я зможу на ньому їхати? Як же я зможу на нього сісти?
На це йому батько відповідає:
- Тепер, син мій, є у тебе сила. Удар коня у голову, і він стане на коліна. Сідай і поїдь, – Добре, – говорить син, – тепер поїду. Коли вернуся я, ніхто не знає.
Як сказав батько, так і зробив Нирхушка Емерхен. Відправився він на небо на цьому коні. Раптом кінь зупинився. Трясеться весь, хропе, боїться. Цього коня за шию Деге баба (баба яга) піймала. Піймала й говорить:
- Я дівка добра, безневинна, тебе ж, молодець, не відпущу. Будеш ти моїм чоловіком.
Нирхушка Емерхен подивився на цю чарівницю, Деге бабу, і засміявся. Потім міцно штовхнув її, і Деге баба впала.
- Га ха ха! - розносився сміх Нирхушки Емерхена. Знову він поїхав до сонця. чи Довго, чи коротко він їхав, ніхто не знає. Зупинився його кінь і говорить:
- Ну, тепер ти сам ступай. Досягнешся сонця й побачиш тут собаку; Цей собака буде дочкою сонця. Її ти не бійся. Домагайся від неї відповіді. Дорога твоя буде розділятися у дві сторони. Одна дорога буде пов'язана з одним духом, інша – з іншим. Ти поїдь по другій дорозі.
Сказав так кінь і зник.
Іде, іде Нирхушка Емерхен, знову йде. чи Довго, чи коротко йшов, ніхто не знає. Нарешті він побачив срібний чум. Живе у цьому чумі сонце.
Підійшов до чуму Нирхушка Емерхен і зупинився. Дивиться навколо, але у чум не йде. Почули його кроки люди, почули й сталі говорити у чумі:
- Хто такий прийшов?
Вийшла одна жінка, подивилася колом. Подивилася й знову у чум повернулася. Люди у чумі запитують:
- Хто йде?
Відповідає жінка:
- Людина прийшла.
- Яка така людина? - запитали її.
- Не знаю який. Таких людей я не бачила. По поясу це повинен бути людей із середнього миру, із середньої землі.
Люди насторожено вислухали жінку й почали гніватися на неї:
- Як же, – говорять, – ти не знаєш цю людину?
Чому як випливає не розглянула?
Гневаясь на ту жінку, знову люди послали її із чуму розглянути прийшовшого людину. Вийшла вона із чуму, побачила людину й стала вдивлятися у його особу. Дивилася дивилася, потім почала думати: Який же це людей?
Вернулася жінка у чум. Стали її люди розпитувати про людині, яка стояла за чумом. Але по колишньому жінка нічого не могла сказати. Потім вона говорить:
- Ця людина на середній землі породжений. Народили його три зірки. Коли те давно тут, у нас, жили три людини. Ті троє людей пішли. Один з них назад вернувся.
Вислухав сонце старий жінку й викликнув:
- Люди мої! Відкрийте дверей! Нехай – вісімдесят людей поберуть тієї людину під руки! Нехай кожний із дванадцяти людей покладе до його ніг по два соболі! Приведіть цієї людину до мене!
Відчинилися двері. Негайно підійшли отут до Нирхушке Емерхену вісімдесят людей і побрали його під руки. Кожний із дванадцяти людей побрав по два соболі й поклав цих соболів до ніг Нирхушки Емерхена. Повели його у чум. Сонце старий говорить:
- Проходи, наш добрий гість. Сідай! Нирхушка Емерхен сів. Снову говорить сонце старий:
- Пригощайте краще нашого гостя. Усі навперебій стали гостюючи годувати й напувати. Дивиться Нирхушка Емерхен по сторонах і не бачить дочка сонця немає тієї дівиці.
Потім гість побачив собаку. Це був гарний собака. Нирхушка Емерхен устав, поклонився сонцю старому, поклонився сонцю бабі й говорить:
- Подаруєте мені цей собаку! Старий звернувся до дружини:
- Як ти думаєш – віддамо йому собаку? Сонце баба відповідає:
- Адже Нирхушка Емерхен теперішня людина. Поклонився Нирхушка Емерхен старому й бабі, потім говорить:
- Іду я від вас. Близько буду. Ви не робіть мені поганого.
- Добре, ступай! - відповів йому сонце старий. Пішов Нирхушка Емерхен до іншої, дівиці до дочки місяця пішов. Побрав він ту дочку місяця й вернувся назад у чум сонця. Тут він побрав також дочку сонця. Так він направився на рідну землю, у рідну сторону.
Ішов ішов Нирхушка Емерхен; чи довго, чи коротко йшов, ніхто не знає. На одному місці він зупинився й сказав:
- Тут зупинимося. Ви небагато почекайте. Я піду. Так і пішов він. Ішов ішов і зустрів одну дівицю чарівницю. Це була Деге баба. У тієї Деге баби народився син. Це був син Нирхушки Емерхена. Качає у колисці свого сина Деге баба й співає:
Де батько твій?
Прийде чи ні він назад?
Нирхушка Емерхен убив ту Деге бабу, а сина собі побрав, Потім він вернувся до місця, де залишив своїх дівиць. Дочка місяця глянула на дитину й розсердилася. Кинула цю дитину. Дочка сонця глянула на дитину й сказала:
- Нирхушка Емерхен, віддай мені твого сина, я його стану годувати.
Віддав він їй дитину, і вони пішли до рідної сторони. Скільки йшли, ніхто не знає.
По дорозі дочка сонця говорила дочки місяця, що їй, дочки місяця, буде погано. Так вони йшли. Нарешті Нирхушка Емерхен досягся рідної землі, але там уже не було ні оленячих, троп, ні чумів людей.
Нирхушка Емерхен сказав:
- Чому немає оленів? Чому немає оленячих стежок? Чому немає чуму батька?
Коли те у Нирхушки Емерхена був друг, з яким вони разом відіграли; кликали того друга Серкесехе. Цього друга й зустрів Нирхушка Емерхен. Серкесехе сказав Нирхушке Емерхену, що його батька й мати загубив шаман Кекилдан. Як довідався про цей Нирхушка Емерхен, те почав плакати й гніватися.
Але Серкесехе не знав, де тепер міг перебувати шаман Кекилдан. Десять днів Нирхушка Емерхен шукав шамана Кекилдана й, нарешті, знайшов його на одинадцятий день. Коли він зустрів із шаманом, то закричав:
- ПРО, диявол ти! Зламаю твої щелепи! Лупатий. Щоб ти не бачив життя! Скажи, де мій батько? Де моя мати? Зараз же подавай мені батьків!
Солнцева дочка сказала чоловікові:
- Не можна так! Не торкни його! Зупинися! Не треба гніватися й псувати життя батькові!
Потім дочка сонця сказала шаманові Кекилдану:
- Ну, шаман! Зроби живими батька й мати його. Та Нирхушка Емерхен велів швидше починати шаманити, Шаман сказав Нирхушке Емерхену:
- Я знаю, що ти їздив на небо на девятиногом коні. Я знаю, що ти побрав собі дочку сонця й дочка місяця. Це я знаю. Я знаю, що ти вбив Деге бабу. Твій батько й твоя мати вмерли. Я не можу їх пожвавити. Ні, – не можу!
Ще більше став гніватися Нирхушка Емерхен на шамана Кекилдана. Зламав прути шелюги й став ними бити шамана, присуджуючи:
Подай мені батька! Подай мені мати! Собака ти!
Б'є він прутами шамана, а той увесь скулився й говорить:
- Будь ласка, не вбивай! Відпусти мене!
Нирхушка Емерхен б'є прутами шамана й кричить:
- Подай батька! Подай матір!
Виє шаман.
Просить дочка сонця Нирхушку Емерхена:
- Відпусти шамана, перестань його сікти! Я воскрешу твого батька, буде жива твоя мати, тільки відпусти шамана.
Здивувався Нирхушка Емерхен словам дочки сонця й не вірить їй. Усе-таки він попросив її пожвавити батьків.
Дочка сонця довідалася у шамана Кекилдана, де лежать кості батька й матері Нирхушки Емерхена, і пішла до того місця. Перший раз вона пройшла близько небіжчиків стали вони дихати. Другий раз пройшла небіжчики селі. Третій раз пройшла небіжчики зовсім ожили, поправилися.
Зрадів Нирхушка Емерхен і відпустив шамана Кекилдана. Відпускаючи шамана, Нирхушка Емерхен строго пригрозив йому наступний раз бути розумніше.
Син Деге баби став хлопцем. Він пішов шукати свою матір. Спустився на дно океану, довго шукав там свою матір. Так і не стало його. Говорять, того хлопця таймень з'їв.