Лисиця побачила на березі річки миня. Минь лежав у каменю й не ворушився. Лисиця сказала:
- Минь, ти, говорять, не вмієш бігати? Ти лежиш або спиш?
- Ні, лисиця, бігати я вмію не гірше тебе, – відповів минь.
- Ти, однак, хвастаєшся. Давай побіжимо до верхів'я річки, ти побачиш тоді, що я випереджу тебе. Минь погодився. Лисиця сказала:
- Коли ми побіжимо, я буду на кожному мисі зупинятися й окликати тебе, а ти мені відповідай, щоб мені знати, де ти залишився.
- Добре, – сказав минь. - Біжимо!
Домовилися й побігли. Лисиця побігла берегом, а минь – річкою близько перекату. Шум колом по тайзі чутний.
Лисиця прагла минь перехитрити. Вона знала, що річка ця дуже звивиста, але не відала, того, що від устя до вершини живуть у ній майже тільки одні мині. Щоб випередити минь, вона залишила звивистий берег і побігла прямо через мис. Схитрувати прагла.
Минь пішов недалеко нагору по річці. Він прибіг до сусіда й попросив сказати скоріше вгорі за течією своїм сусідам про суперечку з лисицею. Велів передати всім миням, щоб вони на оклик лисиці: Минь, ти де? - відповідали: Я тут.
Лисиця бігла ще де те далеко, а мині вже зговорилися між собою, лежали на своїх місцях, чекали її. Лисиця всіх звірів обманювала – росомаху, вовка обдурила, тепер думала: Миня обдурю.
Лисиця вибігла на мис і крикнула:
- Минь, ти де?
- Отут! - відповів минь, що лежав вище по річці.
Лисиця побігла знову по тайзі навпростець. Вибігла на мис.
- Минь, ти де?
- Я тут!
Знову виявився минь спереду. Лисиця побігла ще швидше. Але де б не вийшла вона на річку, з якого б мису не окликнула: Минь, ти де? - скрізь чує голос миня поперед себе.
Лисиця не здавалася. Вона ще коротше вибрала шлях і щосили побігла до верхів'я річки. А річка усе шумить. Підбігає й думає: Тепер те я буду спереду.
- Минь, ти де? - крикнула лисиця. А минь відповідає їй, лежачи на боці:
- Я тут, лисиця! Як ти довго бігла!
З тих пір лисицю прозвали хвастухою, а річку Налимьей.
Усіх лисиця обдурить, звіра кожного обдурить, – ну, а миня їй не обдурити.