Жив старий з бабою. Дітей у них було дуже багато. Стали старий з бабою меж собою говорити:
- Що ми з дітьми будемо робити? Старий, погано жив, бідно. Добуде пуд два борошна, за три дні її скінчать. Говорить чоловікові своєму баба:
- Поведи ка ти дітлаха подалі, нехай ка вони заблудяться.
Устав одного разу старий і говорить дітям:
- Ну, діти, збирайтеся, підемо промишляти. Ось ідуть вони. Спереду старий з луком, зі стрілами. Перевалили вони сопку одну, іншу. Став батько говорити:
- Діти, діти, чекайте мене, піду ка я слід звіра пошукаю. Як сказав, так і зробив. Залишив у тієї сопки своїх дітей. Чекають, чекають вони батька, а він усе не вертається. Стали плакати вони й засмучуватися.
Був один із братів тямущий, кликали його Іваном. Говорить Іван братам:
- Утріть сльози й заспокойтеся! Підемо до своїх юрт. Ідуть так брати, а спереду їх Іван. По шляху засіки роблять. Ішли вони, ішли, так так і дійшли до свого місця.
Приходять до юрти, а батьки діву даються. Переночували.
Мовчать усе. Потім став батько говорити:
- Учора я сліди звіра помітив. Підемо стежити його, повинне бути жирний був.
Пішли знову усе. Перевалили дві сопки. Коли перевалили їх, став батько говорити:
- Діти, чекайте тут мене, піду ка я слід звіра пошукаю. Як сказав, так і зробив. Залишив у тих сопок дітей своїх. Довго чекали діти батька свого, а він усе не вертався.
Плакати всі сталі.
Знову говорить Іван братам:
- Утріть сльози й заспокойтеся!
Ідуть по глухій і дрімучій тайзі брати, а спереду їх Іван крокує. Ішли йшли й знову до свого місця вернулися. Приходять у юрту, а батьки діву даються. Переночували. Мовчать усе. Потім знову став батько говорити:
- Не встигнув я вчора звіра вистежити, у хащу пішов. Підемо стежити, повинне бути жирний був.
Ну ось, знову усе пішли. Перевалили три сопки. Коли перевалили їх, довго батько думав. Потім дітям своїм говорить:
- Діти, діти, чекайте тут мене, піду ка я слід звіра пошукаю.
Як сказав, так і зробив. Походив старий навколо сопки, убив двох куріпок, так у юрту свою й відправився.
Довго діти чекали батька свого, а він усе не вертався, Стали плакати. Говорить Іван:
- Зупините сльози! Протріть ока й заспокойтеся! Тепер ми підемо не до стійбища своєму, а вниз по ріці.
Ішли йшли брати по тайзі. Кабаргу вбили, бруньки вирізали, сирими їх з'їли. Далі пішли, козулю вбили. Бруньки вирізали, сирими з'їли. Далі пішли, лосеняти вбили, бруньки вирізали, сирими з'їли. Ну, раз вони бруньки сирими їли, значить тепер удача у них буде!
Ішли йшли й кам'яну юрточку побачили. Увійшли вони у цю юрточку, а там величезна баба сидить. Руки її як колоди. Та баба звертається ласкаво до братів:
- Дитинки, дитинки, куди ж ви прийшли?! Мій чоловік людожер, з'їсть він вас. Біжіть ви скоріше.
Послухали її брати й задумалися. А Іван говорить:
- Ідіть ка ви вниз по ріці, а я людожера очікувати стану.
Постояли брати й пішли вниз по ріці. Отут дружина людожера й говорить Івану:
- Дай ка я сховаю тебе у ящик.
Як сказала, так і зробила.
Чується лемент людожера. Приходить він у кам'яну юрточку. Як прийшов, так відразу дружині закричав:
- Чому це у юрті моєї пахне? Дружина спокійно йому відповідає:
- Нічим не пахне.
Став людожер чай пити. Ніяк не може заспокоїтися, не п'є чай:
- Що те пахне й пахне! Говорить отут дружина його:
- Хлопчисько сухопарий зайшов.
- Скоріше, скоріше давай його, – закричав людожер, – де він? Скоріше його мені!
Говорить йому у відповідь дружина:
- Відпочити б тобі краще, встигнеш… Точить ніж людожер, а баба його турбується й не знає як бути.
Ліг людожер спати. Підходить дружина його до Івана й шепотить:
- Біжи, скоріше біжи.
Чи Довго, чи мало часу пройшло, устав людожер, а Івана вуж немає. Схопив валянки й давай хлопчика доганяти. Задумав Іван перехитрити людожера. Заліз за камінь. Прийшов до цього місця людожер і сіл відпочити. чи Довго, чи коротко сидів, заснув. Вискочив із за каменю Іван, зняв валянки з людожера й бігти. Прийшов до дружини людожера й говорить:
- Велів твій чоловік усі гроші мені віддати. Повірила та баба богатир, та й віддала всі гроші. Став Іван братів доганяти. чи Довго йшов, у високої гори їх наздогнав. Усі брати у велике місто прийшли. Будинок купили. Стали жити дружно й багато. Багато товарів купили, дорогі одяги нашили. Потім їх батько й мати приїхали. Постаріли вони. Соромно їм було. Тепер те вони добре разом з Іваном жити сталі.