Жила мишка, і жила пташка. Потім вони зговорилися жити разом. Разом вирили норку для хлібних запасів. Вирили й сталі стаскивать зернятка на зиму, щоб зимою не голодувати й не мерзнути. Наповнили свою яму хлібними зернами й зговорилися не торкати запаси до зими.
- Ось коли випаде перший сніг, тоді й приходь, – сказала мишка пташці.
Пташка полетіла. Мишка втекла. А незабаром після цього мишка стала рити іншу норку. Вирила й перетаскала у неї всі хлібні запаси. Забралася у норку й стала хліб є. Їсть і думає: Тепер мені однієї вистачить хліба на всю зиму, не буду терпіти недоліку.
Випав сніг. Прилетіла пташка до норки. Влізла у порожню норку й бачить, що ні мишки, ні хліба немає. Заплакала пташка образилася на мишу. Полетіла вона до того місця, де лежав у росіян хліб. Поклевала, полетіла й села на огорожу двору. Посиділа небагато, бачить, миша біжить. Пташка згадала про крадіжку й виклюнула мишці очей. Мишка окривела. Заспорили. Мишка поскаржилася на пташку до суду. Незабаром їх обох покликали на суд.
Суд був у лісі на галявині. На суд зібралися звірі й птаха. Старший від птахів був орел. Старший від звірів був лев. Лев захищає мишку. Орел захищає пташку. Заспорили звірі. Розсердився лев, ударив орла так, що з того полетіло пір'я. Злякалися птахи, розлетілися, а звірі розбіглися. Залишився на галявині один орел. Без пір'я він не міг полетіти.
У селі жив мужик із дружиною. Дружина була сердита й завжди мужика лаяла. Одного разу, отругав чоловіка, вона відправила його промишляти. Пішов мужик по лісу й вийшов на ту галявину, де був суд. Побачив він орла без пір'я, зарядив рушницю й став у нього цілитися. Рушниця осіклася. Орел же, почувши осічку, сказав:
- Не вбивай, мужик, мене. Я тобі придамся. Віднеси мене додому й годуй доти, поки не відрастуть крила;Мужик вилучив рушницю, побрав орла й поніс його додому. Прийшов додому, а дружина лається:
- На що приніс? Яка у ньому користь? Тільки хліб наш буде їсти, увесь скінчить! Нам адже самим не вистачає!
Чи Довго, чи коротко лаялася, нарешті, перестала. Пожив орел у них рік. Пір'я його почало відростати. Проживши другий рік, орел сказав мужикові:
- Відпусти мене політати. Якщо добре буде, повернуся. Мужик відпустив. Орел полетів. А дружина знову лається:
- На що відпустив? Адже гарний орел був! Увечері орел прилетів назад. Він сказав мужикові:
- Погодуй мене ще рік, тоді усе буде добре. Знову живе орел у мужика. Казки почне розповідати, скоро кінчає. Працювати якщо почне, довго не кидає. Прожив орел три роки. На третій рік сказав мужикові:
- Тепер я здоровий. Відпусти мене. Я полечу на ту галявину, де ти мене знайшов. А ти насуши хліба на дорогу й приходь на ту ж галявину.
Мужик відпустив орла. Насушивши сухарів, мужик пішов на галявину. Бачить – орел сидить і чекає його. Підійшов мужик, а орел говорить йому:
- Сідай мені на спину, полетимо разом! Мужик сіл на орла. Полетіли. чи Довго, чи коротко летіли, на іншу галявину сіли. Говорить орел мужикові:
- Іди у місто. Там знайдеш церкву. У ній люди будуть молитися. Помолися і ти, а потім вийди із церкви й сядь у дверей. Коли люди стануть виходити, вийде одна жінка гарна. Це моя старша сестра. Вона буде запитувати про мене.
Пішов мужик у місто. Прийшов у церкву. Люди коштують, моляться. Мужик помолився й вийшов із церкви. Сіл у дверей і став чекати. Ось вийшла із церкви жінка у золотому одягу. Сама гарна. Стала жінка запитувати у людей:
- Не чули чи про мого брата? Уже три роки, як він пішов з будинку.
Люди усе мовчать. А жінка знову запитує. Коли третій раз запитала, мужик сказав:
- Бачив його, він у мене живе.
- Приведи його, я тобі заплачу. Що просиш за нього?
- Віддай мені той ящик, що коштує у тебе на вікні, – сказав мужик. Так навчив його орел.
Пошкодувала жінка ящик, відмовилася віддати. Повернувся мужик до орла на галявину й розповів про усе. Посадив знову орел мужика собі на спину, і полетіли вони далі. На ніч спустилися на галявину. А ранком відправив орел мужика у церкву:
- Коли помолишься, вийди із церкви й чекай. Знову вийде жінка й стане запитувати про мене: Не чи сдихал хто, не співають чи у піснях, не розповідають чи у казках про орла.
Мужик пішов у церкву. Помолився й вийшов. Стали виходити й люди. Вийшла гарна жінка й стала запитувати про орла. Коли вона запитала третій раз, мужик сказав:
- Та у піснях співав і у казках казав. Якщо прагнеш, зараз приведу його.
- А що просиш за це?
- Віддай мені той ящик, що коштує у тебе на вікні.
- Три роки не бачила брата, але той ящик не віддам. Повернувся мужик до орла й розповів про усе, як було. Знову посадив орел мужика собі на спину, і полетіли вони далі.
Чи Довго, чи коротко летіли, нарешті, сіли на галявину. Переночували, а ранком рано мужик пішов молитися. Помолившись, вийшов із церкви й став чекати. Вийшла гарна жінка й стала запитувати про орла. Коли вона запитала три рази, мужик говорить:
- Бачив твого брата. Прагнеш, зараз приведу його?
- А що за нього просиш?
- Віддай мені ящик, який коштує у тебе на вікні.
- Ну, побери, тільки приведи брата.
Повернувся мужик до орла й сказав, що погодилася віддати. Сіл він знову орлові на спину, і полетіли далі. Бачить мужик унизу будинків багато. Орел опустився. Та як тільки сіл на землю, не стало його.
Бачить мужик, що коштує він близько будинку. Відкрив двері й увійшов. Хазяї його чекають. Раді йому. Вимили його, дали новий одяг, посадили їсти. Ось мужик їв, пив, захмелів і думає:
Скільки ж часу я перебуваю тут? А у цей час виходить із дверей інший мужик у гарному одязі й говорить:
- Скільки ж днів ти гостював тут?
- Три дні, – відповідає мужик. Засміявся той і говорить:
- А мене довідаєшся? Адже я і є, орел. А гостював ти у мене рівно три роки. Скажи, чи прагнеш іти додому?
- Прагну, – відповідає мужик.
Тоді орел приніс йому той ящик і. запитав:
- Ну, який ящик?
- А на що він мені? - говорить мужик.
- Дурний ти! Адже цей ящик дуже дорогою. Вийдемо на вулицю.
Вийшли вони на вулицю. Орел відкрив ящик, і замість ящика стала хата. Увійшли вони у хату. Орел нажав на одну залозку вийшли дві дівчата. Стали запитувати:
- Чого вам треба?
- Їжі принесіть, – сказав орел.
Дівчини принесли стіл і поставили на нього всякої їжі. Коли мужики поїли, дівчини забрали усе. Тоді орел знову надавив на іншу залозку. Увійшли дві дівчата й запитали:
- Чого вам потрібно?
- Постеліть нам постіль гарну.
Дівчини принесли гарне ліжко й постелі з пера. Мужики лягли спати. А коли встали, дівчини усе забрали. Тоді орел запитав мужика:
- Ну, який ящик?
- Дуже гарний, – відповідає мужик. - Ну, складай хату назад у ящик! - говорить орел – я показав, як скласти.
Склав мужик ящик і пішов додому. Цілий день ішов, а ввечері відкрив ящик, поїв і ліг спати. Ранком устав, склав хату у ящик і пішов далі. Опівдні знову захотів мужик попити чаю. Розкрив ящик, поїв, попив. Вийшов на вулицю, та й забув, як треба складати хату у ящик. Зазасмучувався й сіл близько дверей. Підійшов до нього який те стара людина й сказала:
- Чого ти задумався, мужик?
- Так ось забув, як хату скласти у ящик, – відповідає мужик.
- Що даси мені, якщо складу?
- А що ти просиш?
- Ти віддай мені те, що без тебе зробила твоя дружина.
Мужик подумав: Що баба без мене зробить? - і погодився віддати. Старий поклав хату у ящик і пішов додому.
Дійшовши до будинку, мужик побачив дитину. Без нього народився. Уже великий виріс. Тоді мужик зрозумів, чого просив той старий. Відкрив він ящик, увійшов туди із дружиною. Увійшов і хлопчик. Поїли, попили. Ночували. Мужик став розповідати про те, як ходив, а потім сказав:
- Сина свого віддав старому.
Дружина нічого не сказала. Ранком устали, попили чаю, потім незабаром мужик побачив яку те червоний собаку. Зрозумів мужик, що вона прийшла за сином. Став відправляти хлопчика. Синок пішов за собакою. Усю ніч ішов хлопчик за собакою, а ранком не стало собаки. Коли стало зовсім світле, хлопець побачив озеро, а посередині плавали три лебідоньки: дві разом, а третя осторонь. На березі хлопець побачив одяги, дві разом, а третя осторонь. Хлопець побрав і сховав ту, що була осторонь.
Лебідоньки вийшли з води. Дві одяглися, а третя стала шукати свій одяг, заплакала й стала запитувати:
- Хто побрав мій одяг? Віддай! Адже і я придамся. Хлопець віддав одяг, а лебідонька, одягшись, сказала:
- Коли прийдеш до нас, побачиш одну хатинку віддалік, у неї й входь.
Цілий день хлопець сидів на березі. А ранком прийшов червоний собака й повів його далі. Усю ніч він ішов за собакою. Ранком, коли стало світати, собаки знову не стало. Спереду вже виднілися будинку. Хлопець став підходити й бачить, що осторонь коштує один будиночок, про який говорила лебідонька. Хлопець увійшов саме у цей будинок. Увійшовши, побачив дівчину. Вона напоїла його чаєм і після цього послала до свого діда. Ідучи, хлопчик побачив варті списи. Одинадцять. На списах висіли людські голови, а дванадцяте було порожнє. Хлопець подумав: Ось це дванадцяте для мене залишене. Увійшов він у будинок і побачив стару людину. Той запитав хлопця:
- Де був так довго?
Старий дав хлопцю роботу. У одну ніч побудувати будинок наказав. Задумався хлопець і пішов знову до дівчини. Сіл засмучений.
- Не побудувати мені хати у одну ніч! Дівчина стала утішати хлопця:
- Не засмучуйся, я допоможу. Лягай краще спати, а ранком будинок буде готовий.
Повірив хлопець дівчині й ліг спати. А ранком устав і пішов сказати старому, що будинок готовий. Старий здивувався до сказав:
- Молодець!
Дав хлопцю іншу роботу:
- У мене є кінь, який сім років не бачила людей. Ти її приборкай, зроби смирної.
Хлопець подумав: Коней те я знаю, не злякаюся. Повернувся він до дівчини й розповів про нову роботу. А дівчина йому у відповідь:
- Це дуже важка робота. Адже не кінь, а сам старий перетвориться у коня. Він буде намагатися тебе вбити. Але ти не бійся, я тобі допоможу. Сходь у ліс і принеси деревної кори.
Хлопець сходив у ліс, приніс кори, а дівчина зробила з неї сідло й бич. Побрав хлопець сідло й бич і пішов. Коли став входити у двір, кінь його намагався брикнути. Але хлопець бичем так ударив коня, що той від удару впав. Тоді хлопець сіл на, що намагався встати коня й відразу перестав почувати, чи біжить він або летить. Хлопець став бити коня прямо у вухо. Кінь став бігти потише. Хлопець же увесь час б'є у вухо. Нарешті, коли вже кінь упав на землю, перестав хлопець стібати. Прийшов до дівчини й сказав:
- Ну, навчив коня. Став смирненьким. Переночував хлопець і поший ранком до старого здавати роботу. А той на печі лежить.
- Виконав роботу, – говорить хлопець.
- Молодець за це не ти, а моя внучка. Це вона тобі допомагає. Тоді ти, мабуть, одружися на ній. Ранком приходите у лазню.
Зрадів хлопець, пішов і розповів дівчині.
- Змушує одружитися на тобі!
- Ну, пропали ми з тобою. Адже він прагне нас спалити у лазні.
Ранком устали й пішли у лазню. Коли вони ввійшли, баню облили гасом і запалили. Горить лазня, і усередині пекуче стало. Тоді дівчина, упавши на підлогу, перетворилася у голку, а хлопця перетворила у нитку. Вилізли вони у дверну шпару й утекли. Коли вибігли, дівчина стала дівчиною, а хлопець став хлопцем. Побігли вони до його батьків. Довго бігли. Дівчина впала на землю й стала слухати, не чи біжить погоня. Чує, що доганяють. Коли лазня перестала горіти, старий увійшов у лазню й зрозумів, що дівчина втекла. Послав вслід пожену.
Коли погоня стала наближатися, дівчина перетворилася у церкву, а хлопця перетворила у старосту. На дзвін прийшли три мужики з кіньми й з рушницями. Стали запитувати діда старосту:
- Не чи бачив, дідусь, тут двох людей – жінку із чоловіком?
- Бачив, – говорить старий, – вони проходили тут, коли цю церкву тільки ще робили. Якщо ваш хазяїн не повірить, то поберіть і покажіть йому ось цей мохи, який встигнув вирости на цій церкві.
Мужики побрали мохи й повернулися до свого хазяїна. Коли погоні не стало видне, дівчина знову стала дівчиною, хлопець став хлопцем. Побігли далі.
А старикови слуги, повернувшись до свого хазяїна, показали йому мохи. Старий сказав:
- Чому не схопили їх? Адже це вони самі й були? Скоріше біжіть навздогін.
Люди побігли. Стали підходити уводити, увести до ладу тому місцю, де виели церква зі сторожем, а там нічого немає.
Ось біжать хлопець із дівчиною, квапляться. Упала дівчина на землю послухати, чи немає погоні. Чує, що знову доганяють. Стала вона чередою овець, а хлопця перетворила у пастуха й наказала, щоб стеріг. Коли погоня наблизилася й запитала про ті двоє, пастух відповів:
- Бачив їх, але дуже давно бігли. У мене тоді всього одна вівця була, а тепер ціла череда, більше сотні. Однаково не наздоженете, вертайтеся назад. А якщо хазяїн не повірить, то поберіть вовну з моїх овець і покажіть йому.
Мужики повірили й повернулися. А коли їх не стаяло видне, дівчина перетворилася у дівчину, а хлопець став хлопцем. Побігли далі.
Слуги старого вернулися, розповіли всі, як було, і показали хазяїнові вовна від овець. Старий залаявся й сказав:
- Дурні ви, не розумієте, що це й були вони. Тепер я сам піду їх доганяти.
Ось біжать дівчина із хлопцем, квапляться. Упала дівчина на землю й стала слухати, не чи біжить погоня. Чує, що біжить сам дід.
- Ну, пропали ми з тобою, сам біжить. Давай так зробимо: ти стань озером, а я зануримо.
Так і зробили. Хлопець став озером, а дівчина стала окунем. А старий дійшов до озера, зупинився й говорить:
- Тут ви! Ось тепер те я вас піймаю. Зняв дід свій одяг і став щукою. Пустилася щука доганяти окуня й прагне проковтнути його, але окунь із голками, і усе повертається до щуки хвостом. Стомившись, щука говорить окуневі:
- Повернися боком!
- Ні, щука, ти хитра! Ось лови із хвоста! Тоді дід вийшов на берег і став людиною. А окунь раптом у сіру качку перетворився. Дід став говорити:
- Як було озеро, так озером і залишися, а ти як була сірою качкою, так качкою й залишися.
А сіра качка теж стала говорити:
- Як був ти каменем на березі озера, так каменем і залишися.
Озеро почало робитися теперішнім озером, качка – теперішньою качкою, а камінь став робитися каменем. Тоді дід, щоб не бути каменем, знову став говорити:
- Як була ти жінкою, так жінкою й будь, хлопець як був хлопцем, так нехай ним і залишиться, а я як був людиною, так людиною й буду. Робити нема чого, ви йдіть своєї дорогою, а я піду своєї.
Тоді дід став дідом, мужик мужиком, а жінка жінкою. Знову побігли хлопець із дівчиною до його батьків. Коли стали вже підходити, дівчина – не захотіла ввійти й сказала:
- Ти зайди у будинок один. З усіма привітайся. У твого брата є маленька дитина. Ти його тільки не бери на руки й не цілуй, а то мене забудеш.
Мужик погодився. Увійшов у будинок. Стали усе з ним здороватися. Його мати стала бабусею, зостарилася. Принесли маленької дитину й стали давати йому, щоб поцілував. Той мужик не цілує. Бабуся знову стала давати йому дитину. Раптом хлопець поцілував дитину й забув про свою дружину. Батько став говорити:
- Син, одружися. Ось твій брат уже одружився, уже з дитиною став, а ти адже старше його, мабуть і тобі одружитися треба.
Хлопець погодився. чи Довго, чи коротко пробув він будинку, батьки знайшли йому дружину й женили. А та дружина його, яку він забув, стала жити у чужої жінки.
Ось батьки хлопця замовили їй сфабрикувати хліб. Сфабрикувала вона й віднесла. Поклали хліб перед нареченим і нареченою. Став мужик різати хліб, а з нього дві пташки вилетіли. Злякалися мужик з бабою. Став мужик знову різати, знову пташки вилетіли. Мужик віддав хліб матері й сказав:
- Виброси його собакам.
Викинули хліб собакам. У цей час прийшла, яка те жінка, у поганому одязі, брудна, і стала говорити:
- Дайте я покаджу вам своїх пташок!
Той мужик дозволив. Ось вона поклала дошку. На дошку хлібця поклала, потім окуня зробила, у озеро пустила, потім щуку зробила, потім сіру качку. А пташки її ходять навколо озера й хліб клюють. Одна пташка клюне хлібця й скаже: Забув, забув, потім інша так само. Та став мужик пригадувати, як ішов з тою жінкою, як вона врятувала його від злого чаклуна. Коли пригадав усі, як було, побрав цю жінку у поганому одязі й сказав усім:
- Ось вона моєю дружиною й буде! Вона врятувала мене від смерті!