Собаки й людей

9-10-2016, 12:51 | Евенкійські казки

Біля чуму, на синьому снігу, три собаки сиділи: пастушача Оронка, мисливська Лайка, їздова Нартка. Собаки сперечалися. Оронка похвалялася:

- Я людині перша помічниця, мені жирний шматок він кине. Я йому стережу найдорожче – оленів!

- Дурна ти, Оронка., я кращий собака, – відповідає Нартка, – мені людей жирна шматок кине. Я воджу його доброо, без мене він кочувати не міг би. Лайка гнівається:

- Еко, хвальки, без мене б усі оголодали. Адже я видобуток у тайзі шукаю!

Сперечалися собаки, сперечалися, кинулися один на одного й почали битися. Вовна по вітру летить, сніг навколо червоний став.

Кожна кричить:

- Я кращий собака!

Вийшов із чуму людей, собаки підбігли до нього, кожний собака пишається:

- Я кращий собака! Я видобуток у тайзі шукаю! - похваляється Лайка.

- Ні, я кращий собака! Я нарти воджу, кочувати допомагаю, – сердито відповідає Нартка.

- Ні, ні, я кращий собака! Я оленів стережу!

- більше всіх похваляється Оронка. Людей сміється:

- Бач, запишалися. Немає у мене кращого собаки: усіх однаково годую, усі однаково мені дороги, – і пішов у чум.

Образилися собаки. Кожної хочеться бути кращої, жирний шматок одержати.

Лайка й говорить:

- Худе у нас життя, треба б від людини піти, нехай без нас умре.

Так і зробили. Вийшла людей із чуму, а собак ні, утекли.

Прийшли собаки у тайгу. Побачила Лайка білку, загавкала, по снігові застрибала, білку на сосну загнала, похваляється:

- Я своя справу зробила.

А білка на дереві сидить, гойдається. Тоді Нартка підбігає до Лайки:

- Ти утомилася. Сідай на мене, я тебе підвезу. Лайка, задоволена, на Нартке поїхала. Недалекоуехала.

Нартка говорить:

- Ось і я своя справу зробила.

А білка на гілці сидить, гойдається.

Оронка бігає, хвостом юлит, оленячу череду побачила, колом обежала. Прибігла, задихалася, на сніг села, теж похваляється:

- Ось і я своя справу зробила.

А білка на гілці сидить, гойдається. Підняли собаки носи, на білку дивляться, голодні роти облизують. Так сиділи довго. Потім жалобнозавили. Ніч пройшла, ранок забілів. Лайка підхопилася:

- Зайця чую! - і побігла по свіжому сліду. Зайця знайшла, гавкає, жене до Нартке й Оронке.

Нартка говорить Оронке:

- Сідай, я тебе підвезу до зайця.

Заєць бачить небачене: собака на собаці їде!

Стрибнув через них і у хащі зник.

Коштують собаки, облизуються. Пройшло багато днів і ночей. Вовна із собак вітер здув, ребра голодні виставилися.

Лайка жалібно виє:

- Смерть нам, собаки, приходить, що будемо робити?

Розв'язали назад до чуму людини йти. Прийшли. Почула людей шерех, вийшов із чуму.

- Ее!.. утікачі повернулися… Еко підтягло вас… Оголодали!

Людина дала кожному собаці по великій жирній рибині. Обрадувалися вони, жадібно рибу гризуть, по сторонах озираються.

З тієї пори собаки друзями людину стали, йому служать вірно.

Оронка пасе оленів.

Лайка видобуток у тайзі шукає. Нартка поклажу возить.

Зараз ви читаєте казку Собаки й людей