Біля чуму, на синьому снігу, три собаки сиділи: пастушача Оронка, мисливська Лайка, їздова Нартка. Собаки сперечалися. Оронка похвалялася:
- Я людині перша помічниця, мені жирний шматок він кине. Я йому стережу найдорожче – оленів!
- Дурна ти, Оронка., я кращий собака, – відповідає Нартка, – мені людей жирна шматок кине. Я воджу його доброо, без мене він кочувати не міг би. Лайка гнівається:
- Еко, хвальки, без мене б усі оголодали. Адже я видобуток у тайзі шукаю!
Сперечалися собаки, сперечалися, кинулися один на одного й почали битися. Вовна по вітру летить, сніг навколо червоний став.
Кожна кричить:
- Я кращий собака!
Вийшов із чуму людей, собаки підбігли до нього, кожний собака пишається:
- Я кращий собака! Я видобуток у тайзі шукаю! - похваляється Лайка.
- Ні, я кращий собака! Я нарти воджу, кочувати допомагаю, – сердито відповідає Нартка.
- Ні, ні, я кращий собака! Я оленів стережу!
- більше всіх похваляється Оронка. Людей сміється:
- Бач, запишалися. Немає у мене кращого собаки: усіх однаково годую, усі однаково мені дороги, – і пішов у чум.
Образилися собаки. Кожної хочеться бути кращої, жирний шматок одержати.
Лайка й говорить:
- Худе у нас життя, треба б від людини піти, нехай без нас умре.
Так і зробили. Вийшла людей із чуму, а собак ні, утекли.
Прийшли собаки у тайгу. Побачила Лайка білку, загавкала, по снігові застрибала, білку на сосну загнала, похваляється:
- Я своя справу зробила.
А білка на дереві сидить, гойдається. Тоді Нартка підбігає до Лайки:
- Ти утомилася. Сідай на мене, я тебе підвезу. Лайка, задоволена, на Нартке поїхала. Недалекоуехала.
Нартка говорить:
- Ось і я своя справу зробила.
А білка на гілці сидить, гойдається.
Оронка бігає, хвостом юлит, оленячу череду побачила, колом обежала. Прибігла, задихалася, на сніг села, теж похваляється:
- Ось і я своя справу зробила.
А білка на гілці сидить, гойдається. Підняли собаки носи, на білку дивляться, голодні роти облизують. Так сиділи довго. Потім жалобнозавили. Ніч пройшла, ранок забілів. Лайка підхопилася:
- Зайця чую! - і побігла по свіжому сліду. Зайця знайшла, гавкає, жене до Нартке й Оронке.
Нартка говорить Оронке:
- Сідай, я тебе підвезу до зайця.
Заєць бачить небачене: собака на собаці їде!
Стрибнув через них і у хащі зник.
Коштують собаки, облизуються. Пройшло багато днів і ночей. Вовна із собак вітер здув, ребра голодні виставилися.
Лайка жалібно виє:
- Смерть нам, собаки, приходить, що будемо робити?
Розв'язали назад до чуму людини йти. Прийшли. Почула людей шерех, вийшов із чуму.
- Ее!.. утікачі повернулися… Еко підтягло вас… Оголодали!
Людина дала кожному собаці по великій жирній рибині. Обрадувалися вони, жадібно рибу гризуть, по сторонах озираються.
З тієї пори собаки друзями людину стали, йому служать вірно.
Оронка пасе оленів.
Лайка видобуток у тайзі шукає. Нартка поклажу возить.