Два багатії чудовиська билися із за свого барлога. Обоє чудовиська були покриті срібною лускою. Харчувалися ж вони тільки золотом. Ніхто з них не міг здолати один одного. Тоді один з них, який був послабее, пішов далеко у тайгу й по дорозі знайшов росіян. Їх було сім людей. Оточив їх Дябдар своїм тулубом, зімкнувши голову із хвостом. Росіяни виявилися у кільці. Говорять вони:
- Як же вирватися нам від чудовиська? Як вийти, із цього кільця?
А Дябдар думає: Із цих семи росіян відпущу шість людей, а одного залишу.
Серед цих людей один попався дуже бідний, він нічого не мав. Та розв'язав наш Дябдар побрати собі на допомогу бідняка, щоб він допоміг йому розправитися з іншим чудовиськом Дябдаром. Говорить Дябдар біднякові:
- А ну, сідай мені на спину!
Сіл людей на спину Дябдару й поїхав на чудовиська. Але людина забула на землі своя рушниця. Зупинився Дябдар, і бідняк забрал із землі усе своє мисливське спорядження.
Говорить Дябдар людині:
- Ти станеш тепер моїм помічником, станеш битися у барлогу з моїм супротивником.
Примчався Дябдар зі своїм російським бідняком до барлога другого Дябдара й зупинився. Російський мисливець довго цілився й нарешті пострілом убив другого Дябдара.
Половину золота, яким нагородив бідняка Дябдар, він подарував сонцю, і стали з тих пір дні теплими, світлими. Шматок золота подарував мисливець місяцю. З тих пір став місяць яскраво світити ночами. Багато зірок з'явилося на небі. Російський мисливець розбагатів. З тих пір він більше ніколи не зустрічав Дябдара.