У одній далекій країні жив селянин із дружиною, у них було три сини.
Одного разу на цю країну напали злі люди й стали вбивати селян, спалювати села й села. Два сини селянина пішли захищати від злих людей свій рідний край.
Ось приходить молодший, по імені Васабо, і говорить своїм батькам:
- Іду у шлях дорогу захищати нашу сторону. Проводила мати свого сина Василя, дала йому кільце:
- Намагайся не замочити це кільце у воді. Якщо замочиш, то тобі буде погано. Завжди у ріці знімай це кільце.
Батько Василя подарував синові білого коня, бурку й шаблю. Зібрав собі друзів Васабо і поїхав назустріч ворогу. Багато років боровся Васабо. Багато війська розбив він, усі товариші називали Василя: Наш Чапай.
Одного разу вороги оточили армію Чапаючи. Це було близьке ют ріки Урал. Кинувся Чапай до ріки, але кільце зняти забув. Потрапило кільце у воду, і став тонути Чапай. Втопив а ріці Урал кращий воїн Чапай.
Але народ не вірить, що втопив Чапай. Говорять, що на тому місці, де тонув він, часто з'являється людина. Це Чапай. Сидить він у бурці на коні й скликає народ боротися за правду на землі.