Жив старий із трьома синами. Занедужав як те старий і зліг у постіль. Погано ставилися діти до батька своєму. Старші брати були сміливими й спритними; не таким був молодший. Усі його вважали пустуном.
Перед своєю смертю батько звернувся до синів і велів їм перемінити стійбище, на нове місце перекочувати. Потім він велів їм три дні по тайзі ходити, а на третій день його відвідати.
Приходить молодший брат і бачить, що юрта у батька солом'яна. Увійшов він у будинок, а батько на даху сидить.
Став батько запитувати:
- Хто ти є? - Я є Іван.
- Чому ж твій старший брат не прийшов?
- Він боїться тебе.
- Наступного разу нехай прийде твій старший брат. Побив старший брат молодшого й відправив до батька. Приходить він до батька, а той говорить:
- Післязавтра підеш ти у хащу й будеш кричати: Де мій золотий кінь осідланий? Як прийде до тебе кінь, то піймай його й скинь свої одяги. Кінь принесе безліч одягів, ти надягни їх. У цих одягах сідай на коня й поїдь до білого царя.
Так і зробив молодший брат. З'явився, кінь. Тільки на тому золотом коні сиділа дівчина гарна, ударила та дівчина по чолу хлопця й зникла.
Їде молодший брат по тайзі, шапкою чоло закриває. Повернувся додому, стали брати говорити меж собою:
- Поїдемо ми завтра на свято до білого царя, цар нареченого своєї дочки вибирати буде. Говорить їм молодший брат:
- Та я с вами відправлюся. Старший відповів йому:
- Що станеш ти робити? Соромно за тебе. На тебе й дивитися ніхто не буде. Сопливий ти. Засміються. Став він плакати:
- Піду я…
- Немає! - відповіли брати.
Поїхали вони на конях, виряджені, так і не побрали молодшого. Брудний він був, сопливий.
Приїхали вони на бенкет свято. Народу безліч. А брат плететься за ними. Прийшов він і далеко від них став.
Ходить дочка білого царя й шукає собі нареченого серед усіх юнаків. Ходить і дивиться. Усіх оглянула й сказала:
- Геть того далекого хлопчика приведіть подивитися. Як привели, вона подивилася на нього, шапку підняла й поранену голову довідалася. Схопила й повела того юнака до себе у будинок. Помила у лазні й одягла його у квітчасті одяги. Стали брати його плакати, присуджуючи:
- Чому стає дружиною сопливого? Пішов увесь народ, пішли й брати. Став білий цар говорити:
- Зять, знайди мені золотого коня із сідлом, з бичем і з молотком.
Зять сказав:
- Знайду.
Говорить батько нареченої:
- Якщо не знайдеш, не жити тобі з моєю дочкою. Він сказав:
- Знайду!
Пішов він у хащу лісу й став кликати коня. Прибіг золотий кінь. Привів білому цареві хлопчик золотого коня.
- Тепер, – говорить батько нареченої, – знайди мені кабана.
- Знайду, – говорить.
Привів кабана.
Тоді став білий цар говорити:
- Сідай на коня й бий його молотком. Їде він, б'є, м'ясо відлітає. Бив бив, поки кінь не здох, а білий цар за це лаяти його став:
- У лазню тебе посаджу у жарку. Вийдеш живим - з нами будеш жити.
Вийшов хлопець здоровіший.
Як не бився білий цар, ніяк його здолати не міг; будь-який наказ чоловік його дочки виконував.
Поклонився цар зятеві. Дав йому будинок, гарний. Став він жити з дружиною так добра наживати. А старшим братам він завжди допомагав.