Посперечалися одного разу звірі – хто швидше всіх бігає. Вовк говорить:
- Я всіх швидше! Як побіжу – тільки чагарник у очах миготить так вітер у вухах свистить!
Ведмідь говорить:
- Ні, однак, я найшвидший! Як побіжу – дерева тріскотять, суки у різні сторони розлітаються!
Лисиця послухала їх і говорить:
- Напевно, я всіх вас швидше бігаю. Як побіжу – тільки лабети миготять. Навіть лабетів своїх не бачу.
Подивився на них заєць.
- Що ви спорете! - говорить. - Швидше всіх я! Як побіжу – нічого не бачу, нічого не чую! Ось як швидко!
Довго сперечалися вони. Нарешті розв'язали бігти наперегони. Вибудувалися у один ряд і побігли до далекої сопки. Добіг до тієї сопочки заєць, повернув – назад помчався.
Повернувся швидко, сіл і товаришів своїх чекає.
Вовк тільки до вечора повернувся. Лисиця вночі прибігла. Ведмідь лише до ранку приплів.
Ось зібралися вони разом, розв'язали: Заєць найшвидший з нас. Та додому пішли.
Став заєць від радості перекидатися. Перекидається й співає:
- Ось я самий швидконогий! Ось який швидконогий!
Побачила його миша, позаздрила. Підійшла до зайця, привіталася. Говорить:
- Але ж неправабоно тебе самим швидконогим назвали!
- Як – неправабоно! - образився заєць. - Ми наперегони бігали, я раніше всіх повернувся. Я всіх переміг!
- Дарма ви мене не почекали.
- Ну, давай посперечаємося, – говорить заєць. - Давай побіжимо!
- А ти як бігаєш? - запитує миша.
- Швидко бігаю, – говорить заєць. - Як побіжу – нічого не бачу, нічого не чую! Ось як швидко!
Ось побігли вони наввипередки. Миша відбігла небагато, під купину присіла, схоронилася. Відразу з виду зникла.
А заєць летить – нічого не бачить, нічого не чує. Квапиться. До сопочки добіг, назад повернув. Біжить щосили… Підбігає заєць до місця, а миша на пригорочке сидить, лапками обмахується.
- Дуже пекуче, – говорить, – у такий день наперегони бігати.
Здивувався заєць: невже миша його обігнала?
- Давай ще раз побіжимо, – говорить він мишці. Ось знову побігли вони. Миша – під купину, заєць – до сопки.
Три рази бігали вони. Заєць – до сопки й назад, а миша – до першої купини.
Прибігає заєць – умаялся, рота роззявив, ока витріщив. Ледь дихає від утоми. А миша знову на пагорку сидить. Глузує із зайця, регоче, лапками на нього показує.
- Ось так переможець! - кричить. - Миша обігнати не може!
Довго сміялася миша над зайцем. Потім говорить:
- Піду звірам розповім, як я тебе обігнала. Разом посміємося…
Соромно стало зайцеві. Пригорнув він вуха й сховався у траву.
Утекла миша ладь.
А заєць із тих пір завжди вуха притискає до спини, як тільки почує шум або шерех: думає, звірі над ним сміятися йдуть.